23 Розділ

     Світ накрила густа нічна темрява. Лише вузька стежка, що вела до батьківського маєтку, була освітлена рідкими ліхтарями. Вітер тихо гойдав гілки дерев, тож ті кидали ламані тіні на землю. Діаманд стояв осторонь. Невидимий. Одинокий. Немов привид у чужій пам'яті. Він бачив, як по дорідці йшов його батько. Дуже втомлений, але спокійний. Ритм кроків здавався рівним та впевненим. Здається, Бернард вже звик повертатися додому пізно, тому навіть не помітив, як у кущах ворухнулася чиясь тінь. Раптово звідти виринула темна постать. Обличчя незнайомця було напівсховане у темряві, однак в руці блиснуло лезо ножа. Все сталося блискавично й в одну мить.
- Батьку! - Крикнув Діаманд, та Строгольський не міг почути сина. Його очі широко рощкрилися. Кров бурхливим потоком ринула з грудей.
- Ти... - Видихнув він, впізнавши нападника. Та це вже не мало значення. Слуга вдарив ще раз. Кров темною плямою розливалася по підлозі, утворюючи багряну калюжу. Батько похитнувся і впав на землю, тихо й беззвучно. Тільки вітер продовжував гойдати гілки над ним. Син стояв, не в змозі поворухнутися. Його груди стиснуло. Принц бачив це. Бачив, як тато помирає і нічого не міг вдіяти. Однак сцена змінилася. Цього разу хлопець потрапив до кабінету Едварда По, освітленого лише кількома свічками. За столом сидів сам господар маєтку. Обличчя мав спокійне, навіть задовлене. Перед ним стояв той самий слуга. В його долонях, заплямованих кров'ю, лежав мішечок із золотом. Оверлорд усміхнувся.

- Гарно виконана робоота, Г'ю.
Чоловік схилив голову.
- Дякую вам, пане.
Едвард підняв келих.
- Гадаю, можеш іти відпочити.
- У Строгольського є немовлята. - Сухо кинув Г'ю. - Хлопчики. Їх двоє.
За вікном вдарила блискавка.
- Убий їх. - Прошипів пан. Сторінка щоденника неквапом перегорнулася. Діаманд побачив кімнату й двох маленьких хлопчиків у ліжечках. Мимоволі відчув, як серце стиснулося від невимовного жалю. Вони були такі беззахисні! Слуга Едварда По підійшов ближче, стискаючи в руці закривавлений ніж. Його рука піднялася, силкуючись вбити перге немовля, але в ту ж мить сталося щось дивне. По тонкій дитячій шкірі раптово пробігло світло. Ніби під нею ожили сині сяючі символи. Вони розгорілися яскравим морським світлом. Г'ю різко відсахнувся, мало не порізавшись ножем.
- Що за...
Це світло захищало, і немов попереджало вбивцю про небезпеку, що нависла над ним. Чоловік спробував ще раз. Лезо наблизилося, але рука одразу здригнулася й зависла під впливом якоїсь невідомої сили. Море не дозволяло йому торкнутися своїх дітей.
- Прокляття. - Прошипів Г'ю. Він відступив. Погляд і без того чорних очей, став ще темнішим.
- Добре. Тоді про вас подбає ринок.

Наступної миті юнак опинився у вузькому провулку, ледве освітленому вуличним ліхтарем. Тепер усе відбувалося швидко. Слуга стояв у провулку, а трохи позаду нього таємничий незнайомець у плащі. Обличчя цієї людини приховував каптур, але від нього віяло небезпекою.
- Живий товар? - Тихо запитав він. Прислужник кивнув.
- Саме так.
Потім передав йому маленький згорток. У ньому лежав Нефрит. Діаманд хотів було крикнути, проте голос зірвався. Хлопець був тут лише мовчазним спостерігачем.
- А як щодо другого? - Спитав незнайомець. Г'ю усміхнувся кутиком губ.
- Його заберуть.

Принц різко вдихнув і повернувся знову до кімнати. У реальність. Руки тремтіли, а серце блилося зовсім швидко. Перед очима все ше стояли ті сцени: ніж, кров батька, продаж немовлят. Не треба було зайвих слів, щоб зрозуміти: батька вбили. А його самого виховав убивця.