21 Розділ

    Велика зала маєтку сяяла світлом сотень свічок. Золоті люстри відбивали полум'я так, що вся стеля мерехтіла теплими відблисками. По підлозі розтікалися продовгуваті тіні гостей, а повітря було наповнене м'якою та романтичною музикою з легким східним мотивом. Бенкет перебував у самому розпалі. Довгий стіл ломився від вина, фруктів і страв. За ним сиділи оверлорди - багаті й владні чоловіки в дорогому одязі. Вони голосно сміялися, розмовляли та підіймали кубки. А перед ними танцювали дівчата. Легкі сукні з тонких тканин рухалися разом із їхніми тілами, переливаючись сріблястим сяйвом. Тихо дзвеніли браслети на зап'ястях, а кроки ледь торкалися підлоги з тихим поцокуванням каблуків. Серед них знаходилася одна, що одразу привертала на себе погляди присутніх. Висока й струнка танцівниця з шовковистим чорним волоссям. Її зачіску прикрашали ніжні білі квіти, а сукня з легким шелестом ковзала між струнких ніг. Блакитні очі, підведені темною фарбою, робили погляд глибшим і загадковішим. Ніхто б і не подумав, що за образом такої чарівної пані міг ховатися холоднокровний вбивця Загадковий! Адже ці вишукані жести не мали нічого спільного з кривавими боями! Кожен його рух видавася плавним, неначе помах крилом молодої лебідки. Кожен його крок був природнішим за будь-яку ходьбу. Він ніби давав гостям час роздивитися себе якнайкраще. І вони дивилися. Пани вже майже не звертали уваги на інших танцівниць.
- Подивіться на ту. - Пробурмотів один із них, трохи нахилившись до свого сусіда.
- Яку.
- Ту, що кружляє в центрі.
Інший оверлорд підняв голову. Його погляд затримався на Нефритові.
- Хм...
Чоловік відпив вина.
- Так, вона справді неймовірно гарна.
Третій засміявся.
- Гарна? Та вона мабуть найкраща серед усіх!
- Рухи бачили?
- А ці очі...
- Вона немов дивиться прямо на тебе.
Сміх прокотився вздовж столу. А Нефрит все танцював. Руки плавно ковзали у повітрі, а тіло слухняно поверталося в такт мелодії. Юнак рухався між іншими дівчатами, інколи торкаючись їх плечем або рукою, але завжди примудрявся залишатися в центрі уваги. Поступово танець наблизився до столу. Одна дівчина подала гостю кубок. Інша підлила трохи вина. Переодягнутий вбивця підійшов до столу, повільно похитуючи стегнами. Він швидко обернувся - і в цей момент його рука на мить торкнулася мішечка, захованого в складках сукні. Порошок спотвореного кристалу ліг у долоню, наче купка чорного пилу. Хлопець повернувся. Це виглядало немов частина спокусливого танцю. Нефрит нахилився над одним із оверлордів, дозволивши йому розгледіти краще власну постать. Кінчики пальців, сповнені отрутою, ковзнули над кубком. Крихітна хмарка порошку впала у вино. Пан нічого не помітив, бо був зачарований красою таємничої дівчини. А вбивця вже обретався далі. Ще один бокал. Ще одна порція кришталевого пилу. Ще один отруєний аристократ. Загадковий усміхався. Його рухи ставали все сміливішими й трохи ближчими до гостей. І кожен раз, коли він схилявся, чергова доля отрути сипалася комусь у чарку. А гості сміялися, пили та аплодували танцівницям. Свято продовжувалося. І ніхто не помічав, як поміж колонами танцює вродлива смерть у пишній сукні.

    Коли музика закінчилася, танцівниці поклонилися. Оверлорди загомоніли, задоволено обговорюючи побачене. Нефрит уже збирався тихо зникнути разом із іншими дівчатами, аж тут... Хтось загородив йому шлях. Голова Ради. Він був доволі молодий, з ідеально симетричними рисами обличчя. Його світле волосся було трохи посріблене, а на пальці блищав важкий золотий перстень з рубіном. Максиміліан Іліад добряче сп'янів, тож на його щоках проступив легкий  рожевий рум'янець. Чоловік дивився на Нефрита з явною зацікавленістю.

- Зачекай.
Юнак зупинився і повільно повернувся до нього. Грайливо й трохи сором'язливо затріпотіли довгі пухнасті вії.
- Так, мій пане?
Максиміліан усміхнувся.
- Ти новенька тут?
Нефрит ледь нахилив голову, намагаючись не виходити з образу.
- Мабуть.
- Я не бачив тебе раніше.
- А я ніколи не бачила вас так близько.
Пан тихо засміявся.
- А ти смілива.
Їхні погляди зустрілися. Оверлорд нахилився ближче.
- Скажи мені... - Його голос став нижчим. - Ти завжди так танцюєш?
Хлопець зробив маленький крок вперед. Настільки близько, що край пишної сукні ледь торкнувся ноги Іліада.
- Лише коли є для кого.
Максиміліан усміхнувся ще ширше.
- Тобто для мене?
Нефрит провів пальцем по краю столу.
- Ви були дуже уважним глядачем.
- Бо ти варта уваги.
Кілька секунд вони просто дивилися один на одного. Потім пан сказав:
- Підеш зі мною?
- Куди?
Чоловік кивнув у бік сходів, що вели на другий поверх.
- До моєї кімнати.
Нефрит зробив вигляд, ніби вагається, а потім усміхнувся загадковою жіночою усмішкою.
- Можливо.
Оверлорд подав йому руку. Їхні пальці торкнулися, і мимовільна хвиля тремтіння пробігла тілами обох. Разом чоловіки рушили до сходів, крок за кроком підіймаючись угору, подалі від шуму свята. Музика та сміх гостей залишилися внизу. А Максиміліан Іліад навіть не здогадувався, що веде до своєї кімнати на танцівницю. А свого заклятого ворога.