15 Розділ

    Море ревіло. Суходол біля самої кромки води перетворився на суцільний гул металу, криків і магічних ударів. Хвилі билися об чорні скелі так само, як мечі об щити супротивника. Над полем бою висів солоний туман, змішаний із димом.
- Лівий фланг - вперед! Не розривайте стрій! Арбалетники - на гребінь! Ціль - прапороносець!
Діаманд стояв на підвищенні з кам'яних плит. Його меч блищав у блідій ранковій заграві. Голос принца був чіткий, без жодних вагань.
- Третій загін, обхід з боку бухти! Перекрийте їм шлях до моря!
Юнак рухався швидко, й холодно, аналізуючи навколишній хаос. Кожен наказ віддавався точно. Кожен крок виглядав продуманим. Але море... Море сьогодні поводилося вкрай дивно. Хвилі піднімалися надто високо. Вітер міняв напрям без причини. Вода ніби слухала його. Раптом, поруч із Діамандом вибухнула магічна вибухівка, здійнявши великий вал. Камінь розколовся, солдатів відкинуло назад. Хлопець інстиктивно виставив руку вперед.
- Назад!
І сталося неможливе. Вода з прибережної смуги рвонула вгору, немов жива. Вона закрутилася перед ним і створила нерівний, тремтливий щит. Вибухова хвиля врізалася у водну стіну й розчинилася в бризках. Діаманд завмер. Щит розсипався, обрушившись на пісок.
- Що за... - Прошепотів він. Потім повільно подивився на власну долоню. Вона тремтіла. Краплі води тягнулися до його шкіри, немов до магніту.
- Це неможливо...
Поруч капітан його загону здивовано крикнув:
- Мій принце! Це ви зробили?!
- Я... - Принц не договорив. Пролунав ще один вибух. Ще один ворожий удар. Цього разу бурун рвонув вперед невпевнено і розсипчасто, накочуючись на причал. Він збив з ніг кількох ворожих воїнів, але одразу ж розпався. Діаманд Строгольський відчув внутрішній холод, що йшов з глибини душі. Від нього приховували більше, ніж він думав. Його роздуми перервав різкий удар. Руків'я меча врізалося йому в бік, вибивши із рівноваги.
- Обережніше, Ваша Високосте, - Прозвучав до болю знайомий голос. - На війні не варто замислюватися.
Юнак різко обернувся. Перед ним стояв сам Загадковий. Темний плащ вбивці майорів на вітрі. З довгого чорного волосся стікали краплі води. Його обличчя приховував захисний шолом, а рухи були впевнені й точно скоординовані.
- Отже, ти теж тут. - Холодно зауважив хлопець.
- Саме так. - Легко погодився той. - Але я бачу, що ти вже експерементуєш із новими талантами.
- Хто ти, вбіса, такий?
- Хіба це так важливо зараз? - У голосі звучав інтелегентий і майже світський сарказм. - Головне, що я прибув сюди по справах.
Діаманд рвонув вперед. Їхні мечі зійшлися з різким дзвоном. Загадковий бився інакше - гнучко й плавно, немов танцював. Він легко відбивав удари принца, ніби знав їх наперед.
- Ти воюєш правильно. - Промовив між ударами. - У цьому є щось... Родинне.
- Замовкни!
Строгольський спробував різко змінити темп і перейти в агресивну атаку. Одночасно з цим, стиснув ліву руку. Вода з калюж невпевнено та ламано піднялася ривками, а потім кинулася на ворога. Той відскочив, але край хвилі зачепив його плащ.
- О, - Тихо мовив він. - Так ось що вони від тебе ховали.
- Вони? - Діаманд зупинився на мить. Загадковий тихо розсміявся.
- Ти ж не думав, що ти - звичайний?
Бій спалахнув із новою силою. Меч принца ковзнув по шолому вбивці, і раптом застібка не витримала. У вирі руху, криків і розбризканої води, шолом відлетів у сторону. Час наче сповільнився. Темне волосся Загадкового, мокре від бризок, впало йому на плечі. Очам Діаманда відкрилася злегка синя шкіра, вуха-плавці й трохи завужчені на кінцях очі. Тонкий ніс, сіро-блакитні губи, обличчя, так схоже на батьківське, тільки морського забарвлення. Мов відображення у темній воді. Меч юнака завис у повітрі.
- Ти... - Шоковано видихнув він.
- Нарешті. - Загадковий виглядав абсолютно спокійним.
- Нефрит?
Ім'я зірвалося з вуст само. На обличчі брата з'явилася ледь помітна усмішка.

- Ти завжди був кмітливішим, ніж вони всі собі думали.
- Це... Це абсурд... Ти ж загинув...
- Так тобі сказала партія.
Бій навколо ніби віддалився.
- Ти знав? - Прошепотів Діаманд. - Ти знав, хто я?
- Я завжди про це знав, брате.
Це слово вдарило сильніше за меч.
- Чому ж тоді не сказав?!
- А ти готовий був слухати? - Знизив плечима Нефрит. - Ти служиш тому, хто наказав вбити нашого батька.
Діаманд похитнувся.
- Я думав, що служу закону.
- Його закону.
В цей момент море несподівано замовкло. Хвилі почорніли. З глибин піднявся високий і густий бурун, закручений у спіралеподібну вирву. На ньому сиділа Морвенна. Без рукавичок. Темна вода стікала з її пальців. Там, де вона ступала, трава одразу ж чорніла, метал іржавів, а камінь кришився. За нею піднімалися магонароджені, озброєні й розлючені. Їхні очі палали люттю.
- За наші землі! - Пролунав крик із перших рядів. Темоява вирвалася вперед, руйнуючи всі укріплення та змиваючи лінії фронту. Нефрит дивився на неї, не вірячи своїм очам. Зараз вона виглядала дуже могутньою, темною і величною. Тією, що несе пітьму і водночас - крихкою в якомусь майже невловимому сенсі. Її плечі були тонкими, а рухи точними, та в них відчувалася напруга. Здавалося, коден крок коштував їй болю.
- Вона завжди бере на себе дуже багато. - Тихо сказав Нефрит, не відводячи погляду.
- Ти... На її боці?
Він нічого не відповів, замислено спостерігаючи за всім, що відбувалося. Морвенна розреготалася. В цьому сміхові прозвучали нотки чогось фанатичного, неконтрольованого. Потім дівчина підняла руку, і темне цунамі поглинуло військо оверлордів. Діаманд відчув, як вода навколо нього тонкими стурмочками тягнеться до неї. Одна стихія. І дві її різні сторони. Він стояв, не знаючи як йому слід далі діяти.
- Я маю допомогти нашій партії вистояти.

Брат ледь схилив голову набік.
- А який у цьому всьому сенс? - Тихо спитав він. - Члени партії ріжуть один одного за прапори, корони і старі образи. Хіба не краще просто відійти убік і мовчки спостерігати, поки вони вбивають один одного?
Діаманд стиснув меч.
- Ти пропонуєш мені зрадити партію?
- Я пропоную тобі не вмирати за тих, хто ніколи не був на твоєму боці.
- Але я присягав.
- Кому? - Прозвучало у відповідь м'яко, майже співчутливо. - Тому, хто вбив нашого батька?
Ці слова вдарили точніше за будь-який клинок. Юнак мовчав. Перед очима на мить спалахнув спогад - закривавлене тіло, холодна підлога та чиясь рука в рукавичці. Він служить убивці. Він служить тому, хто знищив його родину. Рука з мечем опустилася сама собою.
- Гаразд. - Визнав принц. - Гадаю, ти маєш рацію.
Нефрит усміхнувся кутиком губ.
- О, я ціную твою раціональність, брате.
Вони відступили за виступ скелі, де камінь нависав над берегом, створюючи вузький прихисток. Звідси поле бою було видно, як на долоні. І картина виглядала жахливою. Морвенна перемагала. Смертоносна темрява розтікалкся землею, мов жива істота. Вона повзла між рядами воїнів, торкалася їхніх ніг і безжально вбивала. Люди падали, навіть не встигнувши закричати.
- Її магія росте. - Помітив Діаманд.
- Вона перестала стримуватися. - Пояснив Нефрит. - Та це завжди дорого коштує.
Науковиця стояла посеред хаосу. Її синє волосся розпустилося, тож тепер його розвівав вітер. Вона здавалася втіленням самої бурі - така ж велична і нещадна. Перед нею з'явився ватажок ворожої для Діаманда партії - високий чоловік у світлій броні. Його меч світився смарагдовим сяйвом.
- Досить! - Крикнув він. - Ти залила кров'ю достатньо землі!
Її очі зблиснули.
- Землі? - Прошипіла Морвенна. - Це наша земля, виродку. Просто ти про це забув.
- Не забувай, що ти ведеш і своїх людей до загибелі!
- Ні. Я веду їх до перемоги та домінування.
Воїн кинувся вперед. Їхні удари зійшлися.
- Ти хвора фанатичка!
- А ти - зручний слуга! - Холодно відповіла вчена. Він ухилився від чергової хвилі темної магії, і та прорізала повітря, наче спис.
- Ти думаєш, що руйнування дасть вам свободу?! Ви вже її загубили! Частина ваших територій належить нам!
- Свобода ніколи не приходить без війни.
Дівчина сипала їдкими словами, як ударами.
- Скільки разів ми укладали мирні договори на наші землі? Скільки разів молилися, думаючи, що нас захистять? Скільки разів між партіями точилися суперечки за світ, який ніколи вам не належав?
Його обличчя перекосилося.
- Вам не вистачить сил довго протистояти.
Морвенна змахнула рукою, і темний промінь майнув в сантиметрі від його обличчя.
- Теперішня ситуація показує інше.