13 Розділ

    Цього разу зала зібрань магонароджених була переповненою. Купол із живого коралу світився приглушеним блакитним світлом. Вода темніла за прозорими стінами. Глибина ніби прислухалася до того, що відбувалося всередині. Людей було значно більше, ніж на попередній нараді. Тут були і старійшини, і молоді, і воїни, і дослідники, і звичайні родини. Шепіт стояв густий, тривожний. Сера підвелася на підвищення. Її обличчя виглядало серйозним та втомленим.
- Сьогоднішня тема дуже серйозна. - Почала вона. - Просторами моря поширюється дивна енергія.
На мить все довкола затихло.
- Блакитний кристал реагує на неї нестабільно й агресивно.
Голова Ради підняла невелику скляну чашу. Всередині лежали кілька коралів - чорних, з потрісканими краями.
- Це було зібрано сьогодні на східному рифі.
Перший корал м'яко опустився на долоню і розсипався, перетворившись на темний пил.
- Ще тиждень тому корали були живими. Тепер вони гинуть. І це пов'язано з новою темною енергією.
- Що це означає? - Пролунало з натовпу.
- Це означає, - Відповіла Сера. - Що кристал став ще нестабільнішим. Його природа змінюється.
Морвенна сиділа в третьому ряду. Її спина була рівною, а обличчя спокійним. На руках пікантно сиділи чорні рукавички з срібними нитками. Дівчина мовчки слухала й приховувала у собі лукаву усмішку. Ніхто не дивився на неї з підозрою. Ніхто не знав, що саме вона - джерело проблем.
- Ми маємо діяти за традицією. - Продовжила Сера. - Коли останній промінь сонця торкнеться води, ми звернемося до богині.
Декілька голосів підтримки пролунало одразу.
- Ми прочитаємо молитву гуртом і пожертвуємо частину своїх кристалів. Нехай Амалі побачить наше світло. Нехай почує нас.
Морвенна повільно підняла погляд. Її дивилися недовірливо і трішки насмішкувато.
- Знову молитви? - Тихо, але чітко пролунало з її місця. Головна магонароджена завмерла.

- Морвенно, - М'яко промовила жінка. - Зараз не час для скепсису.
Науковиця підвелася.
- Ні. - Голос дівчини прозвучав твердо й самовпевнено. - Саме час.
У залі почав наростати обурений шепіт.
- Ви справді вірите, що Амалі не байдуже? Що вона раптом прокинеться і раптово вирішить нас рятувати?
- Стеж за словами. - Холодно зауважив хтось.
- Я стежу. - Хмикнула Морвенна. - Просто я на відміну від вас більше не живу ілюзіями.
Голова напружилася.
- Наші традиції берегли нас століттями.
- І до чого вони призвели? Поки ми молимося, партії видобувають наш кристал. Поки ми складаємо руки, чужинці ділять наші підводні землі.
- Але ми не можемо воювати з ними напряму! - Вигукнув один із хранителів.
- Не могли. - Уточнила вчена. Вона повільно зняла одну рукавичку. Запала тиша. Кінчики її пальців були чорними, немов вуголь.
- Що це за... - Прошепотіла жінка поруч.
- Вас цікавить звідки взялася ця таємнича енергія. Так от, це я створила її. Це через мене ви всі сьогодні тут. Ви досі хочете молитви? А я пропоную вам справжню силу.
Дівчина легко і здавалося б, невимушено торкнулася сусідньої колони. Камінь почорнів під її пальцями та за секунду розсипався в пил, залишивши глибоку виїмку. Серед магонароджених здійнявся шокований гул.
- Це неможливо...
- Що ти зробила?
Науковиця зняла й другу рукавичку.
- Я змінила властивості безсмертного кристалу. Тепер він не даруватиме безсмертя. Натомість, зруйнує все, чого торкнеться моя рука.
- Ти збожеволіла. - Прошепотіла Сера.
- Ні. Я прозріла.
Морвенна підняла руки.
- Я презентую вам свій новий винахід - вененум. Річ, яка змусить дві партії впасти до наших ніг.
- Це небезпечно! Ти не знаєш, до чого це призведе!
- Я знаю одне: якщо ми не вийдемо з моря першими, то вони прийдуть до нас.
У натовпі пролунали голоси.
- Вона має рацію.
- Ми більше не можемо ховатися!
- Скільки ще молитися?
Головна магонароджена зробила крок уперед.
- Морвенно, ти граєш із силами, які знищать усіх нас.
Та лукаво всміхнулася.
- Нас вже знищують партії. А ти пропонуєш схилити голову й чекати дива.
Її голос зробився холодним і колючим.
- Ти слабка.
Голова зблідла.
- І не здатна захистити свій народ.
В приміщенні здійнявся гул.
- Досить! - Спробувала перекричати їх Сера. - Я все ще...
Але її слова потонули в загальному шумі.
- Науковиця права!
- Нам потрібна сила!
- Ні страху!
Дівчина вдягла рукавички назад.
- Ми розпочнемо повстання. Вийдемо з моря. Вдаримо по їхніх базах. Зруйнуємо їхні кристальні шахти.
- Це війна. - Прошепотів хтось.
- Це визволення. - Гордо відповіла вона. Сера стояла нерухомо, похиливши голову й ледве стримуючи гіркі сльози. Ніхто більше не дивився на неї. Ніхто не чекав її рішення. Всі погляди були приковані до амбітної дівчини в окулярах, люди тягнулися до неї, говорили, питали, підтримували. Гул ставав усе гучнішим. Статус Голови Ради розсипався так само, як і почорнілий корал у долоні. І море за прозорими стінами ніби стало темнішим. Воно несло в собі мовчазну загрозу.