Тепла лазня головного оверлорда була схожа не стільки на місце відпочинку, скільки на приватний храм влади. Пара піднімалася до високої стелі, золоті лампи розмивалаи світло, а мармурові борти басейну блищали, наче відполіровані. Вода виглядала прозорою, з легким бурштиновим відтінком. Вона була настояна на рідкісних травах і краплі дорогого вина. У центрі басейну, спершись ліктями на кам'яний край, сидів головний оверлорд Максиміліан Іліад. Його голос лунав спокійно та впевнено, відлунюючи від запітнілих прозорих стінок. Навколо нього сиділи найближчі оверлорди. Вони тримали тонкі келихи з темним елітним вином, що пахло прянощами й дубовими бочками.
- Панове, - Сказав Макисміліан, ліниво провівши пальцем по воді. - Сьогодні ми зібралися не просто для відпочинку. Ми зібралися для обговорення.
Гаррі Мордрін злегка підняв брову.
- Якщо це знову про вторгнення... - Почав він.
- Саме про нього. - Перебив голова. Він кивнув одному зі слуг, і той подав йому келих.
- Партія Дракаріс зайшла на межі магонароджених. Глибше, ніж дозволяє договір.
Один із панів невдоволено хмикнув.
- Вони завжди намацують межі.
- Так. Але цього разу це було надто близько.
Максиміліан зробив ковток вина.
- Поряд із нашими морськими володіннями.
Вода в лазні ніби стала холоднішою. Едвард По повільно поставив келих на край.
- Ти маєш на увазі... Ті землі?
- Саме ті.
Ті водні території, що колись належали батькові Нефрита й Діаманда. Тепер вони були поділені між кількома панами за таємною угодою.
- У кожного з нас там є частка. - Тихо мовив один із присутніх. - Видобуток, склади, маршрути...
- І репутація. - Сухо додав Едвард По.
Головний оверлорд усміхнувся.
- Ви починаєте розуміти.
Максиміліан Іліад підвівся з води. Слуга одразу подав йому рушник.
- Якщо Дракаріс зміцняться там, - Продовжив він. - Вони більше не зупиняться. Бо захочуть більшого.
- У них вистачить ресурсів? - Недовірливо запитав хтось. Голова глянув на нього майже поблажливо.
- У них уже є перші зразки.
- Чого? - Коротко кинув Мордрін.
- Безсмертного напою з кристалів. Формули, адаптованої для людей.
Келих у чиїсь руках ледь не вислизнув.
- Це неможливо.
- Було. - Уточнив Максиміліан. - Раніше.
Володар обвів їх поглядом.
- Панове, якщо напій потрапить до них раніше, ніж до нас - ми остаточно втратимо перевагу.
- Ти впевнений у джерелі? - Обережно уточнив Едвард По.
- Абсолютно.
Головний оверлорд витер рушником мокре волосся.
- Партія Дракаріс радіє новому видобутку кристалів. Розробляє нові шахти. І вже готує партію для випробувань.
- І що ти пропонуєш?
Голова усміхнувся повільно й хижо.
- Вдарити першими.
- По базах?
- По базах виготовлення напою. - Кивнув він. - А також захопити їхні морські території з кристалами.
Люїс Гренвольд задумливо звузив очі.
- Це буде війна.
- Це буде стратегія. - Поправив Максиміліан Іліад.
- Народ не зрозуміє. - Втрутився один із панів. - Це чужі землі. Вони не їхні. За що ж тоді воювати?
Володар засміявся. Голос його прозвучав легко, але в ньому відчувалася сталь.
- А куди вони дінуться?
Він розвів руками.
- Ми дамо їм правильну історію про загрозу, необхідність і захист їхніх інтересів.
- Люди втомилися від конфліктів.
- Люди завжди від чогось втомлені. І саме тому слухняно йдуть туди, куди їм скажуть.
Головний оверлорд підійшов до панорамного вікна, що відкривало вид на все місто. Воно сяяло нічними вогнями.
- Подивіться. Це все тримається на страху й обіцянці стабільності. Ми ж дамо їм і те, і інше.
Едвард По підійшов ближче.
- А якщо втрутиться Загадковий?
На мить у повітрі нависла напруга. Максиміліан навіть не обернувся.
- Коли напій буде в мене, навіть Загадковий не зможе мене зупинити.
Його уява малювала все ясно: безсмертний напій у руках, силу та владу яку не зруйнує ні магія, ні помста.
- Загадковий небезпечний. - Додав Едвард тихо.
- А безсмертний правитель тим паче. Ми діятимемо швидко. Поки ворожа партія ще святкує свій видобуток.
Голова обернувся до решти.
- Тож, панове, хто зі мною?
У воді більше не було колишнього розслаблення. Лише холодний блиск очей і запах війни, що вже починала народжуватися в теплій парі розкішної лазні.