9 Розділ

    Підводний будинок стояв на у найвіддаленішому краю морської безодні, де світло вже не панує, але й темрява не наважується повністю вступити у свої права. Його стіни були зі скла, зміцненого магічними колами, а тераса - відкрита до океану, захищена лише тонким енергетичним шаром. В горщечках тихо коливалися морські водорості й живі корали. Навколо повільно пропливали медузи, світячись м'яким блакитним сяйвом. Двері відчинилися. Вона вже здогадувалася, хто прийде. Морвенна стояла біля столу, вкритого скляними колбами, інструментами та дивними магічними пристроями, що монотонно гуділи. Її шкіра малв легкий блакитний відтінок, наче носила в собі тінь глибини. Сіро-синє волосся було зібране у високий хвіст, кілька тонких пасм спадали на щоку. Маленький промінь сонячного світла падав їй на скло окулярів, створюючи легкий ореол над головою.
- Ти запізнився. - Не обертаючись, сказала дівчина.
- Я був зайнятий. - Спокійно відповів Загадковий. Чоловік ступив ближче. Навіть під водою його постать здавалася темнішою за навколишній світ. Символи на злегка блакитній шкірі ледь мерехтіли - тепер приглушено. Він простягнув їй букет. Це були морські квіти, рідкісні, світло-перлинні, з тонкими срібними прожилками. Морвенна все ж обернулася.
- Ого, - брова ледь піднялася. - Ти когось убив. І прийшов із вибаченнями.
- Я ніколи не вибачаюся. - Сухо відповів Загадковий.
- Тоді це точно щось серйозне.
Дівчина взяла букет. Її пальці були холодні, алк рухи обережні.
- Красиві. - Тихо додала вона. - Дякую.
Погляд ковзнув до його шиї.
- А тепер сядь і не сперечайся.
Він слухняно вийшов на терасу. За прозорим бар'єром пропливла велика тінь. Щось живе і масивне.
- Твоя? - Коротко кинув у той бік.
- Моя. - У голосі приятельки з'явилася гордість. - Вона вже на третину більша, ніж була минулого місяця.

Морвенна підсунула стілець і обережно нахилили його голову.
- Дай подивлюся... - Її пальці торкнулися рани біля жабр. - Хмм.
- Не кажи "хмм" таким тоном.
- Я завжди так кажу.
Подруга зітхнула.
- Тебе поранили точно. Знали куди бити.
Загадковий мовчав.
- Хто це зробив? - Спитала вона, вже відкриваючи невеличку срібну капсулу з лікувальною маззю.
- Син.
- Чий?
- Того, першого.
Її рухи завмерли на секунду.
- О.
Тиша стала густішою за воду.
- Я ж попереджала, - вже тихіше сказала вона, обережно наносячи прозорі краплини на шкіру за вухом. - Помста завжди має відлуння.
- Ти ж і радила мені почати.
Морвенна злегка всміхнулася.
- І не шкодую.
Мазь холодила, але через мить приємно пульсувала теплом. Її пальці впевнено накладали тонку пов'язку з напівпрозорого матеріалу.
- Ти був дитиною. - Сказала вона спокійно. - Зламаною. Я лише дала тобі напрям.
- Напрям до вбивств.
- Ні, - дівчина затягнула вузол. - До контролю.
Морвенна відступила, оцінюючи свою роботу.
- Готово. Жабри загояться за кілька днів. Якщо, ти, звісно, знову не полізеш під ніж.
- Я не планую.
- Ти ніколи не плануєш. Ти просто робиш.
Приятелька підійшла до столу й узяла тонку склянку з блакитною рідиною, що світилася зсередини.
- Пий.
- Це еліксир.
- Так, божественний безсмертний напій. Я вдосконалила формулу.
- Ти кожного разу це кажеш.
- І кожного разу я маю рацію.
Чоловік узяв склянку. Рідина виявилася прохолодною, але коли торкнулася губ - приємно розлилася всередині м'яким світлом. Символи на його тілі знову засяяли.
- Так краще?
- Так.
Морвенна сіла навпроти й підперла підборіддя рукою.
- Розкажи як це сталося. - Тихо попрохала вона.
- Нема чого розповідати. Він просто знає мої слабкі місця.
- Це цікаво.
- Тобі все цікаво.
- Я науковиця.
Дівчина ледь усміхнулася.
- До речі, про науку. Моя акула вже почала реагувати на магічні сигнали. Я навчила її впізнавати мій імпульс. Уявляєш? Я подаю слабкий імпульс, і вона повертається.
За склом пропливла акула. Її очі світилися блакитним сяйвом.
- Вона ручна? - Спитав Загадковий.
- Вона слухняна.
- Це різне.
- Саме так.
Морвенна дивилася на акулу з тією ж ніжністю,  з якою щойно перев'язувала його.
- Я думаю ще рік - і вона зможе захищати дім. - Додала подруга. - І мене.
Загадковий подивився на неї довше, ніж зазвичай.
- Ти ж зараз не потребуєш захисту.
- У світі всі його потребують.
Вона підняла погляд.
- Ти теж.
Він повільно підвівся.
- Я впораюся.
- Звісно, що впораєшся. Ти завжди впорюєшся. Бо інакше твоя історія вже давно закінчилася б.
Магонароджений зробив крок до виходу.
- Дякую.
- За що? За мазь чи за те, що я колись сказала "помстися"?
- За обидва.
Морвенна усміхнулася майже невидимо.
- Не помри. - Сказала дівчина легко. - Я ще не завершила дослідження твоєї витривалості.
- Я не такий зручний експонат.
- Але найцікавіший.
Чоловік затримався на мить, ніби хотів щось додати. Але не додав. І зник у темряві води. Вона лишилася на терасі сама й повільно підійшла до скла. Акула повернулася до неї, описавши коло.
- Він знову поранений. - Вчена торкнулася рукою прозорої поверхні. - І знову мене не слухає.
Світло медуз миготіло. Морвенна перевела погляд на букет морських квітів, поставлений у високу колбу.
- Але ти сильний. - Прошепотіла вона в порожнечу. - Бо я зробила тебе таким.
І вперше за довгий час її усмішка зникла.