8 Розділ

    Пізній вечір опустився на місто повільно й важко. Ліхтарі вздовж кам'яної вулиці горіли тьмяно, відкидаючи довгі тіні. Оверлорд у зеленому вбранні неквапом йшов додому, час від часу озираючись назад. Його голова була цілковито зайнята математичними розрахунками, що крутилися навколо грошей. "Нові десятки тисяч дуалів." - Замріяно думав він, вже уявляючи як мішечок з грошима лягає йому на долоню. - "О так, новий договір із лордом Мордріном." Його кроки луною відбивалися у провулку. Вітер пронісся між будинками, здійнявши пил. І раптом - легкий удар підошви об черепицю. Марквіс підняв голову. Темна постать зістрибнула з невисокого даху так безшумно, ніби сама ніч спустилася з неба. Плащ ледь ворухнувся. Обличчя, як завжди прикривав крислатий капелюх. Виднілося тільки блакитне сяйво очей, холодне й нерухоме.
- Ти... - Хрипко видихнув оверлорд. - Загадковий?
Той нічого не відповів. Він просто повільно підняв руку. В темряві на його шкірі проступили тонкі магічні символи. Вони світилися небезпечним і крижаним вогнем, немов відлуння морської глибини.
- Чекай, - Поспішно заговорив Марквіс. - Ми можемо домовитися. Я маю гроші. Землі. Інформацію.
Запанувала гнітюча тиша.
- Двадцять років... Двадцять років тому ти забрав те, що належало не тобі. - Тихо озвався Загадковий. Його голос здавався зовсім глухим під маскою. Вбивця зробив крок і стиснув пальці так, що вони аж побіліли. Шкіра пана побіліла. Очі розширилися. Здавалося, маніяк схопив його за щось невидиме і тепер стискав, повільно витягуючи назовні. Марквіс захрипів, намагаючись вдихнути, але його тілесна ніби почала зникати. Тіло зморщувалося, мов висушений лист. Вода і життя покидали свого господаря.
- Ні-ні...
Блакитне сяйво пройшло по венах, і за кілька секунд усе було скінчено. Перед Загадковим стояло вже не тіло, а суха і майже крихка оболонка. Чоловік відпустив його, і те впало з глухим тріском.

- Один із двадцяти, - Тихо промовив він. І саме тоді почув чийсь голос позаду.
- А я думав, ти будеш обережніший.
Вбивця не здригнувся. Лише трохи повернув голову. У тіні стояв молодий юнак, який мав темне волосся й злегка засмаглу шкіру. У руці свідок тримав ніж із вузьким лезом.
- Ось я тебе й знайшов. - Усміхнувся хлопець. У відповідь - мовчання.
- Не впізнаєш? Дивно. Ти ж убиваєш так запам'ятовувано.
Загадковий тихо вдихнув.
- От сволота! Ти Реван, син м'ясника Г'ю.
Очі Ревана зблиснули.
- Голови організації, - холодно поправив той. - Людини впливової та шанованої.
- Того, хто продавав дітей на органи. - Спокійно уточнив убивця.
- Бізнес - це не злочин. - Знизив плечима хлопець. - А от вбивство батька на моїх очах... Це вже щось особисте.
- Він на це заслужив. - Байдуже сказав Загадковий. - Тобі хтось казав, що твій батько - покидьок?
Реван тонко усміхнувся.
- Хочеш сказати, що ти кращий? Ти хоч розумієш, що я відчував тоді, коли бачив як мій батько стікає кров'ю?
- Ти не пережив усього того, що пережив я. - Різко зауважив чоловік. - І в усьому цьому був винен твій татечко. Тож мені байдуже, що ти відчуваєш.
Здається, його слова зачепили за живе. Реван зробив крок уперед.
- Знаєш, що я зробив після? Вивчив усе про тебе. Про таких, як ти. Про магонароджених. Про напівкровок. Я дізнався дуже цікаві речі. Ви майже не вразливі. Майже. - Він зробив наголос на останньому слові. Загадковий ледь усміхнувся.
- Ти думаєш, що перший?
- Ні. Але я підготовлений.
Вода в повітрі різко стиснулася. З-під ніг вбивці піднялася хвиля, мов жива змія. Юнак відскочив, ніж блиснув у відповідь.
- О, я чекав цього. Магія, пафос і символи. Дуже ефектно.
- Ти надто багато говориш. - Холодно відповів Загадковий. Він викинув руку, і вода врізалася в стіну позаду Ревана, розколовши камінь. Але той уже був поруч. Різкий рух - і ніж ковзнув по плечу маніяка, залишивши неглибоку, але точну рану.
- Я вчив анатомію. - Прошепотів хлопець. - Особливу анатомію.
Вода в провулку здійнялася тонкою хвилею. Калюжі піднялися в повітря, сформувавшигострі струмені. Син м'ясника ухилився блискавично.
- Я ж казав, - з легкою насмішкою кивнув Реван. - Я вчився.
Він кинувся вперед. Ніж в руці рухався швидко, майже красиво. Загадковий відповідав магією - водяні леза розтинали повітря і намагалися зупинити його.
- Ти занадто самовпевнений. - Кинув ворог, і ковзнув під ударом. - Завжди покладвєшся на стихію.
- А ти - на іграшку в руці.
- Іграшка? - Посмішка стала гострішою. - Цього цілком достатньо.
Вбивця знову сробував витягнути з нього вологу, та Реван був готовий до цього. Спеціальні пов'язки на зап'ястях спалахнули слабким світлом, блокуючи вплив.
- Це було надто очевидно, містере Загадковий.
Він замахнувся. Лезо ковзнуло по шиї Загадкового і точно влучило в дві точки під вухом. Пошкодилися жабри. Світ ніби зупинився. Кров, темна й густа миттєво виступила з-за порізу. Символи на шкірі здригнулися і потьмяніли. Маніяк різко відступив. Дихання стало рваним. Вода навколо нього втратила свою форму.
- Ось воно. - Тихо сказав син м'ясника. - Твоє слабке місце.
Хлопець змахнув кров з леза.
- Знаєш, скільки я шукав цю інформацію? Скільки ночей?
Загадковий похитнувся. Кров стікала по шиї.
- Ти... Змінився. - Насилу прохрипів він.
- А ти - ні.
Юнак рушив вперед.
- Закінчимо це.
Однак калюжа під ногами Загадкового раптом здригнулася. Символи на його тілі спалахнули востаннє - яскраво і болісно.
- Не сьогодні.
Хвиля вирвалася з каналізації, з підземних труб, з повітря. Бурун накрив провулок стіною. На мить усе потонуло в сліпучому блиску. Коли завіса опала, вбивці вже не було. Лише розмита кров на камені. Реван стояв нерухомо. Потім повільно опустив ніж.
- Тікай. - Тихо промовив у темряву. - Я все одно знайду тебе. І доб'ю.
Ліхтар над провулком спалахнув. І місто знову стало тихим.