7 Розділ

    Ранок у маєтку богині Амалі приходив не з шумом хвиль, а зі світлом. Кімната була висока й простора, з арковим вікном, якевиходило просто на безмежну гладь моря. Скло здавалося зовсім тонким і майже невидимим. Сонячні промені проходили крізь нього м'яко, розсипаючись по стінах золотими відблисками. Вони лягали на мармурову підлогу, ковзали по різьблених колонах і торкалися сріблястих завіс, що ледь рухалися від ранкового вітру. Амалі лежала на широкому ліжку, застеленому тканиною кольору перламутру. Її волосся, довге й світле, розсипалося хвилястими пасмами по м'яких подушках. Вона лежала заплющивши очі між двома чоловіками - високими й м'язистими, чиї тіла були вкриті шрамами від минулих боїв. На фоні її досконалої, наче витонченої з місячного каменю шкіри, вони здавалися втіленням самої землі. Богиня зітхнула, і легкий шовк з тихим шелестом розлетівся по ліжку, відкриваючи її наготу. Повітря навколо неї наелектризувалося, пахнучи озоном та диким медом. Двоє воїнів завмерли перед її величчю, затамувавши подих і ставши добровільними бранцями її волі.
- Доброго ранку, мої любі. - Прошепотів жіночий голос, солодкий і мелодійний, наче передзвін дзвіночків. Руки Амалі, тонкі й прохолодні, одночасно торкнулися обох. Це був жест володарки, що рух за рухом вивчає свої володіння. Коли її губи торкнулися першого з них, час нібисповільнив свій біг. Другий чоловік відчував ніжні пальці на своїй шкірі, і кожен цей дотик залишав по собі слід, що палав вогнем. Він бачив, як золоте волосся богині розсипалося по його стегнах, змішуючи світло з тінню. Амалі почала свій танець. Увага жінки була розподілена з ювелірною точністю. Вона вела цю гру, дозволяючи їм відчути солодку владу своєї природи, де кожен рух був наповнений сакральним змістом. У кімнаті ж панувала тиша, яку порушував лише ритмічний звук поцілунків та важке і хрипке дихання чоловіків. Рука богині потягнулася до першого чоловіка, провівши вказівним пальцем по його грудях. Воїн тихо застогнав, закидаючи голову назад. Його пальці вплелися в її м'яке волосся, наче він шукав опори в штормі.

- Ти... Ти зводиш мене з розуму. - Прошепотів, відчуваючи, як солодке заціпеніння підступає до самого серця. Інший солдат простягнув руку, щоб торкнутися плеча, але зупинився в дюймі від шкіри.
- Моя богине... Ми не гідні такого дару. - Хрипко промовив він. Амалі ледь помітно всміхнулася, і в кутиках її очей спалахнули лукаві іскри. Вона взяла його долоню і притиснула до своєї щоки, а іншою рукою притягнула іншого чоловіка ближче за стегна.
- Гідність - це вигадка людей. - Відповіла, торкаючись губами його живота. - Тут існує лише жага. Дайте їй волю.

Сонячне світло впало на її коси, на мить сліпуче зблиснувши. Коли все скінчилося, у кімнаті запала глибока тиша. Воїни лежали знесилені, їхні тіла все ще здригалися від відлуння пережитого. Жінка повільно підвелася, закутавшись у легкий напівпрозорий шовк.
- Тепер ви знаєте, - тихо промовила вона, торкаючись чола кожного прохолодними губами. - Тепер у ваших жилах тече часточка мого вогню. Живіть із цим. Амалі взяла чашу з безсмертним напоєм зі столика. В ній плавали пелюстки жасміну, залишені з учорашнього вечора. Богиня простягнула руку й провела пальцями по поверхні: вода слухняно закрутилася, створюючи маленьку спіраль.
- Чудово... - Прошепотіла вона сама до себе. За вікном хвиля м'яко вдарилася об скелі. Світ здавався мирним. А десь далеко у глибинах, лунали слова Сериної молитви.