6 Розділ

    Зала Ради розташовувалась у самому серці підводного міста - у великій сферичній залі з прозорого кришталю. Її стіни світилися м'яким блакитно-рожевим світлом, а над головою повільно рухалися водяні потоки, утворюючи природний купол. Цього разу світло здавалося яскраво сліпучим. Магонароджені зібралися швидко. Це були воїни з прикордонних рифів, майстри кришталю, хранителі напоїв і старійшини родів. У повітрі, точніше - у воді висів тривожний шепіт. Скай, Лео і Лорелея сиділи осторонь, серед молодших. Їхні обличчя були серйозні й схвильовані. У центрі зали повільно піднялася Голова Ради. Жінка з довгим сріблястим волоссям, яке розпливалося у воді, немов туман. Її звали Сера. Вона підняла руку, і вода завмерла.
- Сьогодні вранці, - її голос лунав рівно, але глибоко проникав у кожне серце. - Троє наших юних громадян стали свідками порушення кордонів.
Лорелея відчула, як на них спрямувалися десятки зацікавлених поглядів.
- Видобувачі кристалу з партії Дракаріс зайшли за встановлену межу. - Продовжила Сера. - І не просто зайшли. Вони почали видобуток у серцевинному шарі.
Залою прокотився обурений гул.
- Це неможливо, - Сказав один із старійшин. - Серцевина нестабільна.
- Саме тому я й зібрала вас всіх тут.
Жінка зробила рух рукою, і перед присутніми розгорнулася водяна діаграма. У товщі води виникла тривимірна карта морських шарів. Блакитні зони - поклади кристалу поволі зменшувалися. А деякі вже мерехтіли червоним.

- Це дані з останніх трьох циклів. Ми втратили понад третину активних жил.
- Третину? - Вражено прошепотів хтось.
- Якщо видобуток триватиме з такою швидкістю, - продовжила головна магонароджена. - То за двадцять років запасів вистачить лише на половину населення.
Мовчання стало важким.
- Це означає... - Почав майстер напою.
- Це означає, що без кристалу ми втратимо безсмертя. - Твердо сказала Сера. - А згодом - і магію.
- Ми повинні атакувати! - Вигукнув молодий воїн. - Їхня зброя сильніше, але ми знаємо глибини краще!
- І втратимо ще більше? - Різко відповіла хранителька рецепту. - Їхні машини розбивають кристал швидше, ніж ми можемо його відновити.
- То що?! Чекати поки вони нас висушать?!
Гомін наростав. Скай мовчки стиснув кулаки.
- Є ж угода, - Обережно мовив один із старійшин. - Оверлорди Дракарісу обіцяли не заходити глибше дозволеного.
- Оверлорди не дотримуються угод. - Холодно відповіла Сера. - Вони дотримуються вигоди.
Вона повільно погасила водяну діаграму.
- Ми стоїмо перед вибором. Війна з тими, чия зброя переважає нас... Або звернення до тієї, хто створила наш дар.
Запанувала напружена мовчанка.
- Ви знову про богиню? - Скептично озвалася Морвенна. - Люди моляться щодня.
- І вона мовчить. - Додала хранителька.
Голова заплющила очі на мить.
- Вона мовчить... - Повторила жінка. - Але це не означає, що вона не чує.
- А якщо їй байдуже? - Тихо спитала Лорелея. Це питання боляче вкололо серця присутніх. Сера повільно подивилася на неї.
- Тоді ми мусимо нагадати їй, ким ми є. Її народом. Її дітьми.
- І як? - Прошепотів Лео.
- Молитвою, яка не припиниться. - Відповіла магонароджена. - Чистим покликом серця, що йде від самої душі.

                                              ***

    Зал обговорень спорожнів повільно, наче вода ввдступала після шторму. Сера не приєдналася до інших. Вона мовчки попливла до своєї до своєї особистої кімнати - невеликого грота, прикрашеного живими коралами. Там було темніше. Жінка зачинила кам'яну браму й дістала зі скрині невелику свічку. Ґніт загорівся особливим магічним вогнем, який не гас у воді. У її основі була вплетена висушена квітка жасміну - символ звернення до богині. Сера обережно встановила її в центрі кам'яного кола. Світло розквітло теплим, незвичним для синіх тонів моря сяйвом. Магонароджена опустилася навколішки. Її голос спершу був рівний.
- Велика матір води, Амалі. Та, що створила перший кристал. Та, що подарувала нам дихання на глибині...
Її пальці здригнулися.
- Ми слабшаємо.
У відповідь глуха тиша й рівний шум води.
- Наші жили виснажуються. Наші діти дедалі частіше бачать смерть. Ми боїмося втратити дар, який ти дала нам.
Повіки голови ради зрадливо затремтіли. На зелений килим із водоростів закрапали солоні краплі сліз.
- Якщо ми завинили - прости. Якщо ми стали гордими - нагадай нам про покору. Але на залишай нас.
Вогник свічки коливався зі сторони в сторону.
- Вони забирають кристал. Вони руйнують серцевину. Ми не стигнемо відновити її самі.
Сера зірвалася на тихий плач.
- Почуй нас... Будь ласка!
Її сльози змішувалися з водою і навіть на глибині це було відчутно. Але море залишалося мовчазним. Десь високо, за межами глибин, хвилі тихо розбивалися об берег. І жодної відповіді не було.