5 Розділ

    Ранок під водою приходив зі світлом і новим рухом вперед. Течії змінювали напрямок. Планктон підіймався вище, а прозорі стіни міста починали світитися блідо-блакитним сяйвом. Поволі пересувалися морські тварини. Маленькі рибки ж ховалися у тіні продовгуватих коралів. Поверхня води мерехтіла й переливалася краплинками сонячного світла. У широкій лагуні, в гущі зелених водоростів, де вода була тепліша, плавали троє підлітків. Скай - високий і темноволосий, завжди трохи зухвалий. Лео - світловолосий, із світло-блакитними очима, що випромінювали дитячу простоту й невимушеність. І Лорелея - гнучка, прудка, з короткою копною чорного волосся. Вони змагалися, хто швидше допливе до виступу синього кришталю. Він стирчав із дна, мов шматок замерзлої криги.
- Програєш - несеш нам порошок на тиждень! - Крикнув Скай, різко відштовхнувшись від каменя.
- Ти завжди думаєш про порошок. - Засміялася Лорелея. - Наче без нього вже завтра станеш старим!
- Без нього ми всі станемо старими. - Тихо зауважив Лео. Його слова зависли між ними важче, ніж вода. Скай лише відмахнувся.
- Не починай. Кристалів вистачить ще на століття, це точно.
Лорелея вирвалася вперед. Її рухи були плавні й швидкі, як у риби. Дівчина торкнулася виступу першою. І раптом завмерла.
- Ви теж це бачите? - Її голос знизився майже до шепоту, тож прозвучав зовсім глухо у воді. Лео підплив ближче до виступу. Скай - за ним. Спершу діти почули звук. Не спів китів. Не шепіт течії. А глухий і ритмічний удар металу. І тоді вони побачили. На межі дозволеної зони, там, де починалися глибші шари з покладами блакитного кришталю, зависли темні силуети. Навколо них вирували магічні пристрої. Вони врізалися в дно й виривали цілі шматки кристалічної породи. Вода мутніла від уламків.
- Вони знову тут. - Прошипів Лео.
- Вони заходять далі. - Лорелея стисула кулаки. - Це вже не їхня зона. Скай примружився.

- Це люди з партії Дракарісу. Бачите знак на шоломах?
- Та як вони сміють переходити кордон! - Обурено видихнув Лео. - Після домовленості...
- Домовленості?! Коли це їх зупиняли домовленості?
Один із видобувачів опустив пристрій глибше. Потік води збурився, здійявши хмару блакитного пилу. Лорелея раптом відчула дивне тепло. Кристал реагував.
- Вони беруть живий шар. - Здогадалася вона. - Не поверхню. Саму серцевину.
Лео зблід.
- Якщо серцевина зникне, то жилка обвалиться. Нам не буде з чого робити порошок.
- Це навіть не крадіжка. Це напад!
Підлітки бачили, як один із магонароджених охоронців з прикордонного рифу підплив ближче й щось крикнув загарбникам. Його слова губилися в товщі води, але жест був зрозумілий: відійдіть. У відповідь зблиснула зброя. Спалах. Хвиля. Охоронця відкинуло вбік.
- Ні! - Лорелея рвонула вперед. Лео схопив її за руку.
- Що ти робиш?
- Ми мусимо йому допомогти!
- Ми нічого не зможемо зробити! - Вигукнув Скай. - Їх більше! І в них є зброя!
Ще один удар. Кристал розколовся. Блакитне сяйво тьмянішало в глибині. Лорелея дивилася на це, і в її очах уже не було дитячої легкості.
- Вони не просто крадуть. Вони хочуть, щоб ми зникли.
Лео кивнув.
- Ми маємо повідомити дорослих. Негайно.
- А якщо Рада вже знає? - Скай нервово озирнувся.
- Тоді вона мусить діяти. Ми не можемо мовчати.
Ще один спалах зброї. У воді з'явилася темна пляма. Скай стиснув зуби.
- Пливемо. Зараз.
- Але...
- ЗАРАЗ!
Діти розвернулися й попливли щосили. Течія опиралася, але страх був сильніший. Позаду лунав глухий гуркіт машин, тріск кристалу і світло, що повільно гасло. Скай плив першим.

- Якщо дракарівці просунулися так далеко, - сказав він, не обертаючись. - Це означає, що війна вже почалася.
- Вона ніколи не закінчувалася. - Тихо відповіла Лорелея. Лео глянув угору - туди, де в далекій товщі води здіймався палац богині Амалі.
- Вона мала б нас чути. - Прошепотів хлопець. Але над ними було лише безмовне сяйво. І холодна вода.