4 Розділ

    Архіви містилися під старим крилом Ноктіріонського палацу - там, де камінь був холодніший, а світло свічок тремтіло, ніби боялося затримуватися надовго. Круті сходи вели вниз. Це було значно глибше за звичайні підземелля. Кожен крок тут лунав глухо й вогко, немов самі стіни слухали. Принц Діаманд зупинився перед важкими дверима з потемнілого дуба. На них ще зберігався старовинний герб країни, стертий часом і руками тих, хто приходив сюди не за правдою, а за зручними напівбрехнями.
- Архіви нерозкритих справ. - Тихо прочитав юнак. Двері відчинилися з протяжним скрипом. Приміщення зустріло його запахом пергаменту і воску. Уздовж стін стояли високі шафи з позначками років і символів. Вони яскрао світилися золотим сяйвом у напівтемряві. При вході за масивним столом сиділи двоє: сухорлявий чоловік та сорокарічна жінка у вбранні архіваріуса. Працівники підвели очі майже одночасно.
- Ваша Високосте... - Поспішно підвівся й вклонився чоловік.
- Дивно, - сухо зауважила жінка, схиливши голову. Її очі продовжували уважно вивчати гостя. - Ми не були попереджені.
- Саме тому я тут. - Спокійно відповів Строгольський і зняв рукавички. - Річ в тім, що я шукаю досьє про нерозкриті вбивства за останні... гм... - Він замислився. - Три роки. Саме ті, де фігурує особа, яку називають Загадковим.
Хранителі архівів перезирнулися.
- Ці справи... - Делікатно пояснив чоловік. - Вони не всім доступні. Деякі мають королівську печатку обмеження.
- Я син оверлорда Строгольського, - Холодно відповів Діаманд. - І веду розслідування від імені корони. Якщо печатка стоїть - я маю право її зняти.
Працівниця зітхнула, ніби давно чекала на цю мить.
- Прошу за мною, Ваша Високосте.
Вона провела його між шафами, глибше в зал. Полиці тут були нижчими, а папки товстішими, перев'язаними темними стрічками. На кожній була червона мітка - нерозкрито.
- Ось вони. Справи, які не хотіли, щоб їх розкрили.
Хлопець узяв перше досьє. Розв'язав стрічку. Пергамент прошурхотів тихо, майже шанобливо.

- Оверлорд Маркелл. - Прочитав уголос. - Радник з фінансів. Загинув у власному маєтку під час водної вечірки в басейні. Причина смерті... - Принц запнувся. - Слідів боротьби не виявлено. Тіло знайдено на дні басейну.
- Він не мав ворогів. - Додала архіваріус. - Принаймні офіційно.
Діаманд відклав папку й узяв другу.
- Оверлорд Ріал. Колишній голова міської варти. Тіло знайдено в лазнях. Знову вода.
Він відкрив третю документацію. Потім четверту.
- Усі місця пов'язані з водою.
З цим важко було не погодитися. Жінка кивнула.
- Ми теж це помічали, Ваша Високосте. Але нам наказали не заглиблюватися.
- Хто наказав? - Різко спитав юнак.
Вона опустила погляд.
- Наказ ішов зверху.
Строгольський мовчки перегорнув кілька сторінок. Його пальці зупинилися на розділі "Додаткові відомості."
- Ага! - Сяйнула йому в голову здогадка. - У кожній справі є примітка "Учасник закритої наради двадцятирічної давнини." - Він підняв очі й пильно подивився на робітницю. - Що це за нарада?
У відповідь - довге мовчання.
- Я не знаю деталей. - Пролунало нарешті. - Тільки знаю, що це був договір. Таємний. Його не внесли до офіційних хронік.
- Договір між ким? - Голос Діаманда став тихим, але напруженим.
- Не можу сказати. Та імена учасників збігаються з іменам жертв.
Хлопець повільно сів за стіл. Перед ним лежали папки, наче мовчазні свідки.
- Тобто, Загадковий не вбиває навмання. Він виконує вирок. Або чиєсь завдання.
У залі стало ще холодніше.
- А сам договір? Де він?
- Його тут немає. - Пробурмотіла жінка. - Однак, - вона завагалася. - Існує окрема секція. Закриті морські реєстри. Старі, дуже старі.
- Проведіть мене туди. - Без вагань наказав принц Строгольський.
Вони поволі пішли, заглиблюючись все далі у підземелля. Двері до морських реєстрів виглядали інакше, не так, як попередні. Не дубові. Не прикрашені гербами, а зроблені з темного металу й вкриті витонченими символами, що нагадували хвилі, спіралі та очі глибинних істот. Світло свічки ковзнуло по них, ніби не наважуючись затриматись.
- Сюди майже ніхто не заходить. Навіть оверлорди.

Працівниця вставила ключ. Замок клацнув глухо, наче зітхання. Діаманд відчув вологість та ледь чутний запах солі. І... дивне тремтіння в грудях. Здається, щось у ньому відгукнулося на цей поклик.
- Це місце якось пов'язане з морем. - Пробурмотів він радше сам до себе.
- Так кажуть. Але офіційно, - Архіваріус знизила плечима. - Це просто реєстри.
Кімната була вузькою і глибокою, як тріщина в скелі. Уздовж стін розташовувалися ряди шаф з чорного каменю. Сувої лежали в футлярах зі срібними замками, а на підлозі промальовувалося коло - старий магічний знак стримування.
- Ваша Високосте, тут зберігаються документи, що не мають повної версії. Багато сторінок втрачено або замінено.
- Замінено ким? - Одразу спитав юнак.
- Тими, хто мав доступ. - Коротко відповіла жінка. Принц підійшов до першої полички. На ній проступав знак хвилі, підкреслений короною.
- Володіння Строгольських. - Прочитав він. Його серце шалено закалатало. Перший сувій аккуратно влігся на стіл. Текст спершу здався сухим і офіційним, майже мертвим.

"Після передчасної смерті Бернарда Строгольського, його заморські володіння тимчасово передаються під нагляд..."

Діаманд перегорнув далі.

"... розподіляються між довіреними особами корони для збереження стабільності та безпеки держави."

Прочитане йому не сподобалося.
- Що ще за довірені особи корони? - Різко спитав нащадок оверлорда. Архіваріус похитала головою.
- Їх тут немає.
І справді. Замість написів на папері проступали чорні плями. Наче хтось навмисно випалив імена.
- Це не пошкодження часом. - Зауважив принц, торкаючись краю пергаменту. - Це зробили свідомо.
Він узяв інший документ.

"Таємний договір про перехід морських територій, портів, глибинних шляхів та об'єктів, що мають зв'язок із водною магією."