2 Розділ

   Зала засідань була освітлена холодним світлішим люстр. Камінь стін пам'ятав сотні подібних нарад - і жодна з них не принесла миру. Оверлорди сиділи півколом, згідно зі своїм становищем. Найближчі до влади розташувалися на підвищеннях, а решта ховалася у тіні. У найвищій точці зали сидів Головний Оверлорд - Максиміліан Іліад. Його голос був спокійним, але в цьому спокої ховалася загроза.

- Пані та панове! - Мовив він, повільно обводячи поглядом залу. - Сьогодні я скликав вас з двох причин. Перша: конфлікт із протилежною партією перейшов межу. Країна стоїть на порозі громадянської війни.
Хтось пирхнув. Хтось схрестив руки. Це всі й так знали.
- Друга, - його голос став твердішим. - Оверлорди гинуть один за одним. З обох сторін. І не від хвороб чи нещасних випадків.
У залі прокотився ледь чутний гул.
- Ми певні, що в цьому винен таємничий магічний убивця. Той, кого називають Загадковим.
При згадці цього імені один із панів - кремезний чоловік у темно-синьому вбранні мимоволі стиснув пальці. Його долоні спітніли, а погляд став гострішим.
- І що найголовніше, - голова нахилився трохи вперед. - Він знає про кожен ваш гріх. І обов'язково прийде по розплату.
Шепіт спалахнув миттєво.
- Ви хочете сказати, - зауважив чоловік у червоному. - Що Загадковий вирішив прорідити всіх нас?
- Він вже це робить. - Сухо відповіли зліва.
- І що, ми навіть не знаємо, хто це? - Голосно обурились згори. - Ми - верхівка влади! У нас є шпигуни, маги й цілі мережі!
- Це влучне зауваження. - Погодився Максиміліан. - Та цей маніяк проходить крізь них. Як ніж через тепле масло.
- Це все дурниці! - Нервово засміявся інший оверлорд. - Якщо Загадковий дійсно знає про кожен наш вчинок, то мав би працювати без перерв.
- Він працює. - Відповів Головний. - І працює старанно. Всі помітили, що Мейсона Пендлтона сьогодні не має на місці?
Кілька пар очей одразу звернулися до порожньої трибуни. Тиша впала, як камінь у воду.

- Це звучить як погроза. - Тихо мовив хтось.
- Це і є погроза. - Відрізали у відповідь. Пан у темно-синьому костюмі сидів нерухомо. Він усміхався, кивав і ввічливо потискав поважним чинам руки, але всередині в нього все стискалося. Сім'я Строгольських. Це прізвище билося в скронях, боляче стискаючи свідомість. Самовпевнене его намагалося приховати це слово, та совість не давала забути його. Серце добре пам'ятало про той брудний вчинок. Про вбивство. Бернард Строгольський був найближчою людиною до Максиміліана. І конкурентом Едварда По. Захопившись ідеєю підкорити прихильність голови собі, Едвард наказав прибрати суперника. Один мішок грошей у заплямованих руках слуги. Одна ніч. Один наказ. Конкурент загинув швидко. Так легко було переконати себе, що це правильно. Людське єство завжди прагне виправдати себе. Тільки от діти...
- У Строгольського є немовлята. - Сухо сказав тоді слуга. - Хлопчики. Їх двоє.
За вікном вдарила блискавка.
- Убий їх. - Прошипів Едвард. Та щось пішло не так. Діти не померли. Пан не знав чому, тому продав їх. Першого - одному зі своїх слуг. Малий Строгольський виріс поруч, під його дахом, не знаючи, що на руках господаря є кров. А щодо другого... Хлопця забрали в ніч, і слід загубився. Тепер, сидячи в залі, оверлорд відчув: Загадковий  цілком може знати й про це.
- Ми мусимо діяти. - Заговорив Білард Хемптон. - Треба посилити охорону і заборонити нічні пересування.
- Вбивця проходить крізь магічні бар'єри. - Різко зауважив Люїс Кернелл. - Ви пропонуєте замуруватися?
- Можливо, це провокація іншої партії. - Пролунало з дального кінця зали. Слова летіли, але не складалися у рішення. Страх завис у повітрі, немов дим.
- Проти Загадкового ми поки що не маємо відповіді. - Підсумував головний володар, і це прозвучало як поразка.
- Але проти іншої партії, - Холодно додав він. - Ми негайно завдамо удару у відповідь.
У відповідь зашелестіло кілька схвальних реплік.
- Так, нехай тремтить Обсидіанське коло!
- Підпалимо їм дупи!
Максиміліан усміхнувся. Засідання закінчилося. Оверлорди підвелися й почали розходитися, однак Едвард продовжував сидіти нерухомо. Йому на мить здалося, що тінь біля колони заворушилася і завмерла. Чоловік різко озирнувся. Нікого. Але відчуття не зникло. Бо його совість була нечиста.