1 Розділ

    Мейсон Пендлтон прокинувся від тихого й протяжного рипіння. Не різкого, а плавного і загрозливого. Такого, яке неможливо списати на вітер. Він сів на ліжку, прислухаючись. Темрява в домі здавалася значно густішою, ніж зазвичай. Десь унизу пролунали тихі кроки та глухе скрипіння паркету. Хтось ніби навмисно не поспішав. Оверлорд стиснуву руці важкий металевий свічник. Це було найперше, що спало на думку для оборони. Мейсон обережно вийшов у коридор. Тьмяне світло відкидало продовгуваті тіні на стіни. Дорогі килими глушили кроки, але серце билося так голосно, що здавалося наче його чує весь маєток.
- Хто тут? - Прозвучало хрипке запитання у темряву. Дихання пана було швидким та уривчастим. Думки шалено крутилися в голові. Та відповіді не було. Чоловік зробив ще кілька кроків, і в ту ж мить постать відокремилась від тіні в проході. Майнув довгий темний плащ. Капелюх із широкими крисами, що приховував обличчя. І руки, вкриті світними магічними символами, жовто-гарячими, мов сонце. Мейсон відступив.
- Хто... хто ти? - Заїкаючись спитав він. - Що ти взагалі таке?
- Я той, хто відправить тебе до пекла. - Відповів незнайомець.
- Я... Я заплачу, - Швидко пролепетав пан. - Рівно стільки, скільки забажаєш. Назви ціну.
Незваний гість трохи нахилив голову, ніби розглядаючи його.
- Пізно. - Голос здавався рівним, майже ввічливим. - Настав час розплати за всі твої гріхи, Мейсоне Пендлтоне.
Символи на руках чоловіка ожили і закрутилися швидше. Повітря стиснулося, немов невидимі лози обвили груди оверлорда. Слова застрягли в горлі. Стало неймовірно боляче й важко дихати. Перед очима миготіли образи - угоди, зради, обличчя тих, кого він зламав.
- Зачекай... - Прохрипів пан, насилу розтискаючи щелепи. Загадковий вбивця зробив крок ближче. Потім нахилився до жертви, довго вдивляючись її в обличчя, яке корчилося від нестерпних мук.
- Я несу відплату. Око за око. Зло за зло. Душа за душу.
Світло спалахнуло - і згасло. Глибока тиша знову запанувала в будинку. Гість повільно присів поруч та дістав із-під плаща маленьку синю шипасту троянду. Потім аккуратно залишив її біля нерухомого тіла. Поруч залишив складений аркуш.
- Дякую за гостинність.
Рано-вранці слуги Пендлтона знайдуть лист. Це буде маленький білий конверт з магічною печаткою. У ньому рівний і грайливий почерк.

"Влада - це позика.

Ви забули повернути відсотки.
З повагою,
Загадковий."

Синя троянда ж блищатиме в першому промені сонця, як підпис під вироком.