І

«Гойдає Місяць різдвяний на хмарах дитя лихоліття
і на вуста йому дарує клеймо мовчання святодня»

Скляні порожні очі Селени дивилися в бліде осіннє небо Кескюль-Несса. Її посинівше оголене тіло лежало на чорних прибережних скелях спокійного Крайнього океану і зустрічало перший сніг кінця листопаду. Але лише тіло, життя в ньому вже не було. Глибокі колоті рани на шиї, грудях, та внутрішніх частинах стегон свідчили про те, що жертва була знекровлена задовго до того як потрапила на узбережжя. Її вбили явно не тут.

Шериф Конрад з жалем дивився на дівчинку, життя якої так рано і жорстоко було обірвано, і не мав гадки хто міг вчинити таке звірство. В тихому містечку на краю світу траплялися загадкові злочини, але такого хворого фанатизму жорстокості він ще не бачив. «Ритуал… Нічні феї… Обряд вампірський… Кров немовлят… Мечоносці... Таємне братство…» – доносився гомін версій натовпу місцевих зівак, що стояли поодаль берега. Це дійсно було схоже на ритуал, адже маніяк вчинив не просто вбивство, а зробив цілий перформанс: до спини дівчини були пришиті тендітні крильця феї, а її тіло, через ті самі делікатні порізи, було наповнено клоччям.
Те що це був хірургічний прояв божевільного було очевидно, адже в Кескюль-Несс всі прекрасно знали, що нині покійна Селена, донька крамаря Шалім-Веринського – це людина, а ніяк не фея. Проте, в місті з давніх-давен мешкали, та жили пліч-о-пліч з людьми різного роду феї, так само як і вампіри, перевертні, гноми, привиди, та багато інших містичних істот. Краєм вуха шериф чув голосний шепіт збентежених містян, як раптом північний вітерець підхопив розпачливе жіноче виття, та поніс його над морським простором до самого горизонту. До узбережжя бігла мати померлої. Шериф обіймами схопив вражену горем жінку, та призупинив її, намагаючись хоч якось заспокоїти, поки поліцаї та лікарі закінчували базовий огляд жертви та фіксацію місця злочину. Лідія гірко плакала в плече Конрада, який тяжко зітхав та втішливо гладив її по спині в той момент, коли до них наблизився невисокий сутулий чоловік з цигаркою в зубах, в коричневому пальті, та темному капелюсі. Це був столичний детектив Даян Дайг. Північний вітер зростав і тягнув на своїх плечах масивні зимові хмари. Розпочався снігопад. З верхівки сапфірової смереки за узбережжям спостерігав пухнастий синьоокий кажан.

З самого початку розслідування смерті Селени Веринської, для рідних – Селі, просувалося дуже в'яло, здавалося навіть безнадійно. Свідків не було, слідів також, ніяких суттєвих зачіпок та підозрюваних. Приголомшені втратою батьки нічого тямущого не розказали, а от судмедексперт повідав досить цікаву річ: порізи на тілі не являлися причиною смерті, а були завдані вже після.  Поранення були нанесені настільки делікатно, що слідчі прийшли до висновку, що працював професіонал, знавець своєї справи. Очевидно вбивця не перший раз тримав ніж у руках. В деяких місцях, скоріш за все, використовував ножиці. Не було сумнівів, що маніяк мав певні професійні навички. Можливо він був лікарем, а може м'ясником, або навіть цирульником, та в будь-якому випадку — таксидермістом. Адже те що він зробив з маленької персони опудало було очевидно. Також стало відомо, що були застосовані інші різні хірургічні інструменти. Без професійного знаряддя до спини, в зоні лопаток, крила не пришити, а вони там були. Дослідивши цю чужорідну частину тіла, лікар виявив, що вони не тільки справжні, а ще й, скоріше за все, були вирізані з живої плоті феї. Цей момент не просто шокував слідаків, а настільки зацікавив, що згадалися не такі вже й давні інциденти загадкових зникнень нічних фей. Нерозкриті справи безвісті пропащих служниць Грегорі Джабігайлла, відомого політика ліберальної партії конгресу Кескюль-Несс. 

Втім, справа здвинулась в іншому напрямку. Агент царського розшуку, направлений сюди зі столиці Опівнічної долини, зупинив свою увагу на знаменитому хірургу Левові Рихлому, члену таємного ордену «Мечоносці». Братство славилося своїми езотеричними ритуалами та радикальними ідеями стосовно чистоти фентезійного суспільства міста. Сам хірург вже давно був на пенсії, проте брав активну участь в заходах ордену. В його розкішному маєтку на узбережжі Крайнього океану, до речі недалеко від місця злочину, нерідко проходили зустрічі братства. Також він був засновником приватної медичної школи, де час від часу проводив практичні заняття з хірургії. В місті навіть гуляли плітки, що Рихлий зі своїми абітурієнтами, за сумісництвом новобранцями ордену, проводили таємні операції на різних беззахисних фантастичних створіннях. Так от, попри те що він був хорошим сім'янином, філантропом, та почесним гостем в усіх світських кругах, такий збіг даних зіграв злий жарт зі старим лікарем і детектив серйозно зайнявся саме ним. Раптом з'явилися свідки, які начебто бачили, як пан Лев розмовляв із Селеною, а хтось навіть розповів, як старий хірург однієї ночі виливав біля свого будинку ціле відро крові. Також піднялися архіви в яких знайшли листа двадцятирічної давності адміністративно поліційного посадовця, що писав столичному прокурору про, начебто, ритуальні злочини Мечоносців. Тоді справу кривавого наклепу не вдалося розкрутити, а от зараз діло понесло як водою річку. 

Напруга в громаді росла. Плітки про підозру вельми шановного лікаря розповсюджувалися занадто швидко. Оскільки прихильників та послідовників у Рихлого було чимало, то місто розділилося на два табори: тих хто за і проти обвинуваченого. Справою зацікавилися багато впливових політиків, та медійних діячів. Було очевидно, що цих стерв'ятників зовсім не хвилює доля знаменитого лікаря, і тим більше доля покійної маленької леді, просто "великі" люди дуже люблять робити політику на чужих трагедіях. Тільки ось чомусь дивно мовчала родина самої дівчинки. Сім'я Шалім-Веринських добре зналася з підозрюваним. Він неодноразово консультував пана Веринського щодо його болячки зі спиною, також безпосередньо допомагав і покійній Селені, оскільки при народженні в неї було виявлено сколіоз, і пан Рихлий за свої кошти кожного року відправляв дівчинку в різні дитячі санаторії на оздоровлення. От так і вийшло, що сім'я, замкнувшись у своєму горі, не змогла прийняти таку шокову інформацію, що їхній давній друг та надійний лікар – жорстокий маніяк. Мати Селени, Лідія, звісно розповіла детективу всю важливу інформацію, та вірити в його провину відмовлялася, власне як і сам пан Веринський.

Можливо детектив і зміг накопати на Лева Рихлого якісь підозрілі дані, та все ж, коли спільнота Мечоносців згуртувалася в захисті свого побратима, справа знову заглухла. Найкращі юристи взялися рятували видатного хірурга і дуже швидко всі підозри розвіялися, заяви свідків спростувалися, і Феміда спокійно випустила зі своїх пазурів жертву, тобто обвинуваченого. Врешті-решт справедливість перемогла і лікаря повністю виправдали. Але все ж таки тінь цієї історії ще висіла над ним, та над орденом «Мечоносців», в якому були зазначеними ще декілька видатних осіб Кескюль-Несса.