4 Професор

Професор

- Що це за строчка? Я тебе питаю - що це за строчка? Що потрібно було робити з цією виточками, щоб домогтися ось цього? - я скривила обличчя і двома пальцями взяла те, що гордо іменувалося сукнею. - Ти розумієш, що клієнтці я таке замовлення віддати не зможу? - кинула річ на руки горе-швачці та нервово підійшла до вікна.

Стільки справ сьогодні ще переробити потрібно, всюди та усім я була потрібна, а ці (тут я подумки вилаялася) без мене навіть сукню пошити не можуть.

Начебто і не дурна ця співробітниця, а чомусь так наплутала, що навіть в руки брати страшно. А ще мені її рекомендували, як дуже відповідальну людину. Ось навіть з виробництва я її сьогодні сюди забрала.

- Загалом... ми вчинимо так, - я повернулася до дівчини. - У тебе є рівно дві години, щоб все це переробити, - тицьнула пальцем в яскраво-малинове плаття. - Або перешивай так, щоб попереднього неподобства не було видно, або... - я зробила невелику паузу, даючи зрозуміти, що справа серйозна, - або шиєш нову сукню.

Швачка сплеснула руками, ледь не впустивши бавовняне диво.

- Я ж не встигну пошити нову за дві години, - дівчина стала біліше за мою білу мармурову підлогу.

- Що ж... Тоді тобі краще постаратися та встигнути виправити те, що ти вже наробила, - суворо сказала я та поправила на носі дорогі окуляри.

Швачка щось пробурмотіла та відразу ж пішла. Правильно. Нехай йде. Їй ще головою подумати доведеться, перш ніж у неї вийде нормально перешити.

Ні, я зовсім не була дурною дизайнеркою, яка нічого не розуміє в шитті. Багато років я цими своїми витонченими руками, на яких тепер красується чудовий манікюр, кроїла, підшивала, відшивала та перешивала різний одяг - сукні, штани, купальники, навіть пальта.

Щастя на мене не звалилося з неба - усього я домагалася тяжкою працею. Багато днів та ночей я провела з пораненими руками та заплаканими очима. І я теж не завжди була ідеальна. Незважаючи на те, що вчитися шити почала ще в десять років.

Просто я ніколи не давала собі попуску, не жаліла себе і не збираюся жаліти інших. Люди, які до мене приходять та платять шалені гроші, не готові купувати фальшивку. Чесно кажучи, я і сама не готова їм таке продавати.

В кишені задзвонив телефон. Я дістала пристрій. Це дзвонив начальник цеху. У них знову виникла якась проблема, вирішити яку без мого втручання абсолютно не можна.

"Як же я часом від такого втомилася ..." - сумно подумала, але слухавку зняла.

А потім знову закрутилося.

Я відсунулася від монітора і потерла стомлені очі. Подивилася на годинник. У моєму офісі нікого вже не залишилося.

Але я була рада - сьогодні я встигла зробити всі заплановані справи.

Я вимкнула робочий комп'ютер та загасила маленьку лампу. Акуратною стопкою на краю стола склала документи. Взяла з шафи сумку та погасила світло.

Теплий вечір приємно дмухав в моє обличчя легким вітром. Я неголосно цокала підборами. За мною летів поділ моєї різнокольорової сукні. Я завжди носила власні вироби. А інакше навіщо ж їх взагалі придумувати?

На розі свого будинку я на пару секунд  затрималася та все ж зайшла в супермаркет, що знаходився зовсім поруч. Не взяла нічого, крім найкращого сиру.

А потім тією ж ходою вирушила додому.

Дзенькнувши ключами, відчинила двері і зробила крок у квартиру.

Як добре. Нарешті я вдома.

Хоча ні. Стривай.

На руки м'яко стрибнув мій чорний Барсик та голосно нявкнув.

Усе. Тепер точно вдома.

Я посміхнулась. Поглянула на настінний годинник. А потім швидко помила руки та нарізала сир коту. Сама я сиділа на дієті і після шести не їла, а ось улюбленця свого час від часу балувала.

- Все, малеча, - м'яко відсунула маленьку пухнасту грудочку. - Мені потрібно ще попрацювати.

Посунула до себе ноутбук та ввімкнула пристрій.