3 BMW

BMW

- Tschüss* - я тепло попрощалася з бібліотекаркою, міцно притискаючи до грудей стосик нових книг, які я тільки що взяла додому, щоб почитати.

Але як би мені не хотілося тримати їх ближче до серця, зараз це було не зручно.

Я зітхнула, поклала бестселери на коліна та взялася за колеса.

Реагування на перепони та розрахунок можливостей для подолання дверних отворів вже давним-давно увійшло у мене в звичку. На такі дрібниці я навіть уваги не звертала. Людина ж не замислюється перед кожним вдихом та видихом?!

Ось і у мене було так.

Свої габарити разом з інвалідним візком я знала пречудово.

Махнувши охоронцю на вході, я виїхала на жваву вулицю. Тепер, коли я залишила свій затишний острівець щастя, а саме німецький читальний зал, за своєю спиною, в голові знову з'явилися думки про те, що мені потрібно зробити в найближчий час.

Котячись по вулиці, я обмірковувала, що зараз буду купувати в магазині, згадувала, чи залишився у мене ще хліб, та вирішувала, чи потрібно купити масло сьогодні або все ж краще вийти за ним завтра.

На щастя, до мого будинку мені було зовсім недалеко. Моя бабуся залишила мені квартиру в старому центрі столиці. І зараз, раптово опинившись у візку, я була цьому безмежно рада.

Тут все було зовсім недалеко від мого дому - продуктовий магазинчик, базар, що приїжджає на площу по вихідним, старовинний кінотеатр, але найголовнішою була моя відрада, або ж простими словами читальний зал.

Читати я любила з дитинства, я завжди поглинала книги повністю, цілими сотнями. Але раніше я читала тільки своєю мовою. А коли опинилася без роботи, я почала цікавитися хоч чимось, щоб зовсім не збожеволіти в самоті. Якось зовсім випадково натрапила на будівлю бібліотеку.

А ще я навіть завела собаку.

До речі, про неї - Локі точно вже зачекався мене, тому треба б прискоритися.

Я доїхала до магазину та легко потрапила всередину. Благо, в останні роки наше місто стало дбати про людей з обмеженими можливостями, з'явилося багато пандусів та зручних під'їздів.

Швидко купивши все, що було потрібно, я різко стартонула по доріжці. Поспішала до очікуючої мене собаки.

Мій улюблений лабрадор, якого я, на жаль, не могла брати з собою в бібліотеку, зустрів мене радісним гавканням, облизуючи руки та одночасно обнюхуючи сумку з продуктами.

Нагодувавши свого улюбленця і дбайливо поклавши на стіл нові книги, я переодягнулася. Це, звісно, ​​забрало в мене якийсь час, і, не дивлячись на те, що на вулиці вже починало темніти, я взяла поводок та покликала Локі.

Слухняний хлопчик далеко від мене не тікав, постійно перебуваючи поруч зі мною, а я раз у раз кидала погляд на годинник.

У мене залишалося не так багато часу, але квапити собаку, що просиділа весь день під замком, не хотілося.

Зрештою Локі підбіг до мене і ткнувся мокрим носом мені в коліна.

- Готовий? - запитала я у лабрадора.

Він повів головою, немов киваючи, та підібрав в зуби нашийник.

- Тоді ходімо, красеню мій, - я скуйовдила світлу шерсть Локі та одночасно з тим забрала поводок.

Мій улюбленець гордо крокував попереду візка, поки я вдихала тепле повітря і посилено працювала руками.

Добравшись додому, я помила руки та, звірившись з годинником, поїхала в зал. Підтягла ноутбук по столу до себе та відкрила кришку.

- Локі, я буду зайнята, - крикнула я улюбленцю і натиснула кнопку «Пуск».

________________

*Tschüss – (нім.) – па-па, до побачення