Розділ 8. То безсмертні чи ні?

Скільки себе пам’ятаю, завжди сприймала будь-яку подію як щось, що напряму зі мною пов’язане. Коли щось траплялося в дитячому будинку, зривалася з місця й бігла в самісінький її епіцентр або розпитувала абсолютно всіх підряд, поки не дізнавалася найдетальніших подробиць того, що трапилося. Проте зараз мимоволі зловилася себе на думці, що мені було байдуже. Якби не Тері, то на першому плані досі б залишався сніданок, а не цей поєдинок.

Здавалося б, у цьому місті так поводяться всі. Але Тері… вона відрізнялася від кожного. Зараз дівчина вже стояла прямо біля фехтувальників, бій яких все загострювався. Тері щось шепотіла високо піднявши руки над головою. На секунду здалося, що ноги дівчини відриваються від бруківки, а вся вона іскриться синявою. Проте Тері одразу ж плавно приземлилася, а її хвилясте каштанове волосся ще більше розсипалося по плечах.

Я підбігла до них, коли поєдинок вже був завершеним, проте ніде не знайшла суперника команданта.

- А де? Де..?- лише й змогла, що показувати на місце, на якому бачила його востаннє.

- Там, де вже нікому не зашкодить,- спробував піднятися на ноги командант, сорочка якого була заляпана багряними плямами крові.

Хотіла було допомогти та вже зігнулася, щоб подати руку, але його лице миттю презирливо скривилося. На хвилі гніву, який його охопив, командант аж підскочив на ноги й покульгав геть, спираючись на тонке лезо меча, наче на палицю.

- Не звертай на нього уваги,- тихенько промовила Тері, щоб нас ніхто не почув.- Він ненавидить зазнавати поразок та проявляти слабкість, особливо на очах стількох посланців. Командант Рей найкращий у цій справі й за всі десять років, що я тут, ще жодного разу не бачила, щоб він навіть рани жодної не отримав.

Ого. Здавалося лише кілька речень, а викликали стільки питань. Десять років? Рей? А де ж довжелезне ім’я, яке надзвичайно складно запам’ятати? Програв? Де тоді суперник? Які ще рани? Хіба посланці не безсмертні? Якщо той, хто брав участь у поєдинку, зробив свідомий напад на команданта Рея, то він і є одним зі зрадників? І що трапилося з ним? Яка взагалі загальна процедура поводження зі зрадниками? Чи можуть вони після того, як викажуть свої істинні позиції, продовжувати ходити поміж мирних посланців, які тільки те й роблять, що клопочуться про долю людей, що проживають за коконом загадкового міста Кальтенія?

- Може, підемо прогуляємося до межі?- запропонувала Тері.- Там народу менше. Та й розповісти все зможу більш детально.

Я лише кивнула та перша вирушила до невидимої стіни. От тепер я точно розрізняла, що й де знаходиться. Тут все неначе мало власний колір та для особливо незорієнтованих, на стінах будівель були невеличкі дороговкази, які я тепер вже нарешті почала помічати.

- Отже, знову почну з початку,- промовила Тері, крокуючи поруч, а я ж лише кивнула у відповідь.- Я ще досі намагаюся розібратися, що тут і як. Але… спробую пояснити все, що дізналася за мій доволі короткий, в порівнянні з іншими, термін перебування тут.

Я ще уважніше приготувалася слухати й коли Тері розпочала свою розповідь, то мимоволі здивувалася, як схожі наші історії. Життя до вісімнадцяти років, знайомства з зв’язковими, спосіб, за допомогою якого ми потрапили сюди… Все…

Мимоволі поглянула на Тері. Розуміла, що зараз на моєму обличчі вирує справжнісінька вистава з емоцій і чи то боялася їх, чи то… Навіть не знаю. Але нова знайома не помічала цього і продовжувала розповідь. Вона й справді за цей час встигла дізнатися не так вже й багато всього. Хоч Тері й є посланцем уже десять років, але навіть для неї більшість питань залишаються таємницею, а з іншими й не поговориш. Лише одиниці можуть повідомити щось, але й то дуже рідко.

Єдине, що вона мені могла розповісти з цілковитою впевненістю – це трішки інформації про команданта. Хоч він і виглядає молодим, проте магія посланців майстерно приховує його істинний вік. Кажуть, що Рей живе тут вже довгі роки, але він точно не найстарший.

А ще… він єдиний, кого тут всі називають скороченим ім’ям. Це тому, що ніхто не знає як правильно вимовити його повну версію. Проте рідко, але все ж таки можна почути як хтось намагається це зробити.

Ну і ще вдалося дізнатися, що Рей надзвичайно запальний. Він не терпить зайвої балакучості та уникає частих появ серед інших посланців. Рей майже ніколи не покидає території Кальтенії, хоча всі інші намагаються вирушити хоча б кудись на кілька днів та уникнути цієї одноманітності. Проте він чудовий керівник та в місті вже багато років панує мир та спокій.

На цих моментах я аж закашлялася. Панує мир? Ну так, звісно, одразу ж повірила. А ця дуель на вуличках міста, дивне зникнення одного з її учасників, загадкові рядки у магічному посланні? Ні… тут явно щось відбувається і все це або майстерно приховують від жителів містечка, або Тері одна з тих, хто планує кардинальні зміни й спеціально замовчує важливі деталі. Та й якщо це не так, то чому нова знайома не розповідає про те, що сталося біля кав’ярні? Чому не пояснює тих дивовиж, що відбувалися особисто з нею? Чи може вона також не довіряє нікому повністю? То що ж тоді тут відбувається?