10

Пройшов час. Роман здав літню сесію. Його більше не переслідували ніякі кошмарні думки, ніякі привиди минулого. Все зникло. І головне, більше ніхто не писав. В голові була цілковита порожнеча. Повна тиша. Розум був світлий і чистий як у новонародженої дитини. Хлопець більше не думав про своє минуле. Так, ніби його не існувало.

Якось він навіть намагався зайти на сторінку «Афродіти» але такої сторінки не існувало. Переписка з нею теж дивним чином зникла. Дехто зі знайомих це пов’язував зі збоями в мережі, котрі тоді відбулися. Мовляв, ну «хлопці там щось не так прописали тай зникла». Але Роман знав щось більше. Того дня він ходив до одного старця Федора. Той був розумним чоловіком. Він за свій довгий вік бачив багато різного і міг дати потрібну пораду чи підтримку. Саме він пояснив Романові, що і як. Що хлопець повинен робити і як повинен змінюватися, якщо хоче позбутися «незваного друга». Можливо і він був правий. Так чи інакше але після того до Романа більше ніхто не писав.

Андрій так і не зумів зробити для себе жодних висновків. Він з самого початку був впевнений, що це «сам сатана» веде з ним переписку. Але все лише тому, що він друг Романа. Після виходу з лікарні у нього почалася низка інших, абсолютно не зрозумілих, проблем. Він раптово розійшовся з дівчиною, з котрою планував одружуватися. В дома мав постійні конфлікти з батьками. Хлопець раптово повністю перестав вчитися. Почав гуляти. Вихідні він проводив у «не надто приємних» компаніях. Почалися конфлікти з викладачами. Врешті решт він попався на брехні. І в кінці року його відрахували з університету.

Арсен більше не повернувся до навчання. І не тому, що не хотів. Просто він їдучи в ночі зробив дтп. І помер в кареті швидкої.

Що це все було ніхто не міг зрозуміти до кінця. Воно було як мить перед світанком. Як сон. Страшний, кошмарний, північний сон. Але однак, збулося все точно так як і говорила незнайомка.