8

Пройшло кілька днів. Роман приїхав після пар додому. Він повечеряв і сів за комп’ютер. Вчитися було мало. Тому хлопець швидко завершив потрібний реферат і вирішив заглянути в свій контакт, в надії чи ніхто не написав. І справді, було кілька повідомлень. А серед них було одне від невідомої особи під псевдо «Афродита Грецька».

«Цікаві люди. – подумав Роман. – Це ж треба придумати таке. Афродита вона! Ну-ну! Зараз глянемо на ту «богиню кохання».

– Вітаннячко. А ти серйозніше виглядаєш ніж я думала. Недооцінила.

«Звісно, серйозніше» – подумав про себе Роман. Він мав на увазі про свої фото. А що, хлопець молодий, не поганий, красивий, розумний. Звісно що краще виглядає.

– Ну звісно, серйозніше. – відписав Роман.

І відповідь не змусила себе довго чекати:

– Такий красунчик і такий одинокий.

– Не факт.

– Та забудь свою Марину. Вона давно має іншого

– А ти звідки знаєш?

– Я багато чого знаю. І про тебе теж!

– То ти і мене знаєш? – Роман намагався витягнути бодай щось зі своєї «співрозмовниці» аби дізнатися більше хто це насправді.

– Знаю. І знаю, що ти хочеш дізнатися хто я.

– Це ж ясно як день

– А тобі моє ім’я ні про що не говорить розумнику!

– Афродіта? Ну в Грецькій міфології була така «Богиня». А тобі подобається античність?

– А ти подумай добре «розумнику»!

– А мені то треба?

– Ти ж не вмієш довіряти людям!

– Ну не вмію. І що з того?

– Бо тебе обманули. Твої друзяки не такі святі, якими себе видають. Андрій наприклад.

– О, та!

– Він бреше і тобі і всім. Бо хоче виглядати розумним. Він не закінчить цей рік.

– Чого це?

– Бо перестане вчитися, залишить дівчину, почне гуляти, заб’є на навчання і вилетить.

– Ну, якщо почне гуляти то само собою що так. Але ж з чого б то йому таке робити

– Побачиш. Він давно роздвоєний.

– Ти психолог. Ну дуже таки хороший психолог.

– І спокусник. Не забувай це!

– Ага. Жінки всі спокусниці.

– А хто сказав, що я жінка! Я – твоє Его! Все, що ти робив було заради власної вигоди. Ти брехун і боягуз. Ти боїшся себе, бо знаєш, що ти далеко не святий. Ти не вмієш відповідати за свої вчинки і завжди хочеш скинути цю відповідальність на когось. Ти боїшся відповідальності. А ще, ти боїшся мене!

– Та ну. І чого би то мені тебе боятися? І чого я слабак?

– А пам’ятаєш, як ти вдарив Віктора і зламав йому руку. Як ти тоді переживав аби той не розповів все батькам. Це ж було так давно, що ти вже напевне забув.

– Так було таке. І що? Я був у восьмому класі тоді. А ти про це звідки знаєш?

– Знаю! Я ж кажу, що знаю багато. Ти встидаєшся власної зовнішності, бо вважаєш себе некрасивим. Тобі ж так подобалася Віка з паралельного класу. Пам’ятаєш? Як ти мріяв про неї? І що далі!

– Досить дурниць. Чого ти хочеш?

– А ти подумай сам. Ти ж у нас хлопчик розумний.

– іди геть! Я тебе не знаю! І не хочу знати! Все. Досить!

– Зате я тебе добре знаю. Я знаю твою внутрішню природу. Знаю, про що ти мрієш. Чим живеш. Знаю всі твої слабкі сторони. Я знаю як тебе змусити повірити в те, що мені треба. Досить лише повернути тобі Маринку… хахаха

– Не так швидко.

– Я пропоную тобі допомогу!

– А я про це прошу?

Роман був сам не свій. Тут вже було не до жартів. Хтось серйозно багато знав. І то надто багато. Звісно, де що можна таки знати про людину. Часто буває так, що у вас можуть бути спільні друзі або хтось комусь якийсь там десь родич. Щось можна знайти в інтернеті. Так, в інтернеті. Зараз мода така пішла викладати все і вся про себе. А сучасні різні мережі тому дуже допомагають. Там же можна і знайти якусь інформацію. Можна навіть (ну це вже при дуже великому бажанні) познайомитися з кимось з друзів розірваної особи. І вже через них роздобути якусь цікаву інформацію. Але знати чужі думки нікому не під силу. То хто ж це міг бути ? Справді, важке запитання.

Але питання стояло уже навіть не хто але для чого!? Для чого все це зараз нагадувати? Що це змінить? Кому це вигідно? Кому потрібно піднімати старі, покриті пилом часу спогади? Хто має право це робити? І чого він цим добивається?

Роман лежав на ліжку. Він згадував все своє минуле. Воно було різне. Десь було світле а десь аж надто таки темне. Темне від думок. Темне від ілюзій, брудних фантазій, ідей. Він не був таким світлим як виглядав. Ні. Він був таким же чорним як мати ніч. Це лише зверху все здавалося так добре. А що було там, під шкірою? Там був ліс. Там було все.

«Я – твоє Его» – ніби лунало в голові. Те саме, чорне, брудне, фальшиве, холодне его. Те его, котре кілька років тому кинуло Віку. Те саме его, котре змусило найкращих друзів Романа і Віктора назавжди стати ворогами. Те саме его, котре підминало все під свої могутні боки. Ось він справжній. Ось той внутрішній образ невинного хлопчика. І тепер Роман ненавидів себе за це. За те, що так змушено і систематично грав чужу роль. Роль, котра не мала сенсу. В хлопця як не дивно не було паніки. Він спокійно до всього відносився. Цілком спокійно.