2

На дворі починалася зима. За вікном падав сніг, вкриваючи білою ковдрою дорогу, дерева і ціле місто. Мало по малу все наближалося до Нового року. А для студентів ще й до сесії. Роман і Андрій мало по малу готувалися до своєї п’ятої по рахунку сесії.

Хлопці сиділи в старій аудиторії на першому поверсі і читали, чи радше розшифровували свої власні записи-конспекти.

– Завів би ти собі якусь дівчину – .якось іронічно сказав Андрій.

– Т я хоча би сесію здав! – відповів Роман. – І цього було би більше ніж досиь.

– Що, Марина не пускає? – відповів спокійно Андрій, так ніби він знав.

– Ти про що? – Роман не зрозумів натяку.

Ні, ну він прекрасно знав про що сказав Андрій, але ніяк не міг збагнути звідки той це міг знати.

– Ти сам все добре знаєш! Просто не хочеш признати це!

– Я не знаю про що ти там говориш. Інтернет напевно випарив тобі вже мозок до решти.

– Або вона того таки варта! – якось дивно відповів Андрій.

Звідки він міг знати про історію трьохрічної давності? Це ж все відбувалося ще до вступу Романа. Тай до того ж хлопець нікому про це не розповідав. Цього ніхто знати не міг. Він навіть на сповіді боявся про це признатися. Це була його таємниця. То звідки Андрій міг знати про це? Можливо він здогадався. Але як? Ну можна припустити, що він познайомився з Мариною в неті. І там переписуючись міг дізнатися про її здогадки. А так як він хлопець не дурний то решта сам міг до мислити. Можливий варіант.

Втім для Романа це зараз було не на часі. На носі була сесія. І треба було вчити. Бо філософія «не повія –  так просто не дається». Тому Роман сидів просиджував вільний за конспектами і книжками. Його цікавила історія, містика, фантастика. Хлопець і боявся і згорав від цікавості читаючи різні неймовірні історії. Та з ним ніколи нічого надзвичайного не відбувалося. Ніколи. В нього було чітке, скромне, стабільне, нічим не прикрашене існування. Ніяких молодіжних дурниць, ніяких пустощів. Завжди абсолютно однаково. Холодна стабільність дихала йому в лице. І лише іноді час від часу життя вносило певні якісь свої корективи.

Сесія закінчувалася. Останній екзамен був зданий. І можна було трохи розслабитися. Завтра вже додому. Роман прибрав в кімнаті, покупався, поскладав речі. Завтра ранком він поїде щасливо додому. Звісно, можна було це зробити і сьогодні. Тим паче що він живе не так вже й далеко, в сусідньому містечку. Але куди спішитися. Та ще й в таку погоду вечором. Для чого себе наражати на різні пригоди. Тому хлопець вирішив останню ніч провести ще у «так рідних» йому стінах. Втім, вони напевне були не такими вже й чужими.