..........

Роман був сам не свій. Тут вже було не до жартів. Хтось серйозно багато знав. І то надто багато. Звісно, де що можна таки знати про людину. Часто буває так, що у вас можуть бути спільні друзі або хтось комусь якийсь там десь родич. Щось можна знайти в інтернеті. Так, в інтернеті. Зараз мода така пішла викладати все і вся про себе. А сучасні різні мережі тому дуже допомагають. Там же можна і знайти якусь інформацію. Можна навіть (ну це вже при дуже великому бажанні) познайомитися з кимось з друзів розірваної особи. І вже через них роздобути якусь цікаву інформацію. Але знати чужі думки нікому не під силу. То хто ж це міг бути ? Справді, важке запитання. 
Але питання стояло уже навіть не хто але для чого!? Для чого все це зараз нагадувати? Що це змінить? Кому це вигідно? Кому потрібно піднімати старі, покриті пилом часу спогади? Хто має право це робити? І чого він цим добивається?
Роман лежав на ліжку. Він згадував все своє минуле. Воно було різне. Десь було світле а десь аж надто таки темне. Темне від думок. Темне від ілюзій, брудних фантазій, ідей. Він не був таким світлим як виглядав. Ні. Він був таким же чорним як мати ніч. Це лише зверху все здавалося так добре. А що було там, під шкірою? Там був ліс. Там було все.
«Я – твоє Его» - ніби лунало в голові. Те саме, чорне, брудне, фальшиве, холодне его. Те его, котре кілька років тому кинуло Віку. Те саме его, котре змусило найкращих друзів Романа і Віктора назавжди стати ворогами. Те саме его, котре підминало все під свої могутні боки. Ось він справжній. Ось той внутрішній образ невинного хлопчика. І тепер Роман ненавидів себе за це. За те, що так змушено і систематично грав чужу роль. Роль, котра не мала сенсу. 
В хлопця як не дивно не було паніки. Він спокійно до всього відносився. Цілком спокійно. 
У вечері Роман знову сів за комп. І знову те саме. Повідомлення від «Афродити»
-ну і що ти там надумав за день?
-нічого. 
-як жаль. Ти мене розчаровуєш
-скажи краще – тобі це вже для чого?
-намагаюся тебе розрухати. Щось ти надто підупав.
-і з чого це в тебе така раптом доброта. Хто ти насправді?
-сам подумай хто… в мене завжди в усьому є своє зацікавлення.
-ти дивна. Чи дивний. Не знаю. Але нічого цікавого тут бути не може. І взагалі, відстань від мене. 
-не поспішай. Не все так просто
-ще й як просто. Ти від мене відчепишся і все.
-подумай добре про все. Ти ще проситимеш мене про послугу колись.
-так я був не правий не один раз, так я брехав, так я в душі думав про інше. Таааккк. .. але це було колись. Тепер все змінилося. Моє его не буде більше мною маніпулювати. Мого его більше не існує. Я готовий змінюватися і тільки в кращий бік. 
Більше відповіді не було…
Пройшов час. Роман здав літню сесію. Його більше не переслідували ніякі кошмарні думки, ніякі привиди минулого. Все зникло. І головне, більше ніхто не писав. В голові була цілковита порожнеча. Повна тиша. Розум був світлий і чистий як у новонародженої дитини.  Хлопець більше не думав про своє минуле. Так, ніби його не існувало. Якось він навіть намагався зайти на сторінку «Афродіти» але такої сторінки не існувало. Переписка з нею теж дивним чином зникла. Дехто зі знайомих це пов’язував зі збоями в мережі, котрі тоді відбулися. Мовляв, ну «хлопці там щось не так прописали тай зникла». Але Роман знав щось більше. Того дня він ходив до старого священика Федора. Той був розумним чоловіком. Він за свій довгий вік бачив багато різного і міг дати потрібну пораду чи підтримку. Саме він пояснив Романові, що і як. Що хлопець повинен робити і як повинен змінюватися, якщо хоче позбутися «незваного друга». Можливо і він був правий. Так чи інакше але після того до Романа більше ніхто не писав. 
Андрій так і не зумів зробити для себе жодних висновків. Він з самого початку був впевнений, що це «сам сатана» веде з ним переписку. Але все лише тому, що він друг Романа. Після виходу з лікарні у нього почалася низка інших, абсолютно не зрозумілих, проблем. Він раптово розійшовся з дівчиною, з котрою планував одружуватися. В дома мав постійні конфлікти з батьками. Хлопець раптово повністю перестав вчитися. Почав гуляти. Вихідні він проводив у «не надто приємних» компаніях. Почалися конфлікти з викладачами. Врешті решт він попався на брехні. І в кінці року його відрахували з університету. 
Арсен більше не повернувся до навчання. І не тому, що не хотів. Просто він їдучи в ночі зробив дтп. І помер в кареті швидкої. 
Що це все було ніхто не міг зрозуміти до кінця. Воно було як мить перед світанком. Як сон. Страшний, кошмарний, північний сон. Але однак, збулося все точно так як і говорила незнайомка.