......

Але це ще був далеко не кінець. 
В дома Роман намагався про це не думати. Він з усіх сил забивав себе роботою. Придумував собі різні завдання аби лише не залишатися сам на сам зі своїми думками. І на якийсь час йому ніби трохи покращало. Але зовсім не на довго. 
Якось він повертався від свого старого друга. На дворі був вечір. Все було вкрито темною пеленою. І тільки світло ліхтарів було тим малим промінчиком ясності в цьому океані темноти. Роман йшов вулицею. Він спішив додому. Адже завтра треба їхати на навчання. На якусь мить він ніби пригадав собі Марину. Так, ніби вона була зовсім поруч. Так близько. Ніби вона стояла тут біля нього а не була десь там за сотні кілометрів. « Але ж це обман – подумав Роман – це ж треба так. Я про це думаю останнім часом. Того і таке відчуття. Насправді це ілюзія. Я не бачив її уже дуже давно. І ми ніколи більше бачитися не будемо. То до чого ці всі думки. Є те, що є. І не треба себе обманювати. Це просто марна трата часу – згадувати те, чого бути не може!».
Новий семестр почався з другої пари. І весь курс просиджував першу пару хто як хотів. Дехто пішов пити каву, дехто вирішив подихати на дворі свіжим повітрям. А дехто таки залишився в аудиторії. Роман теж нікуди не пішов. Тай куди йому йти. Він сидів і читав книжку. Він завжди так робити, коли було «вікно». Читання завжди стимулює мозок людини. Воно тримає його в тонусі. Крім того, Роман хотів дочитати одне, щоби могти продовжити інше. Але його спокій перебив Андрій, котрий щойно зайшов. Він ніби знав, що першої пари не буде. І навмисно прийшов пізніше. Він підійшов до Романа і сів поруч. 
-ну і що… ти далі думаєш хто би це міг бути! – впевнено сказав хлопець
-і ? – не відриваючись відказав Роман.
-і ти далі не віриш, що все сказане правда. 
-Андрій, правда – це дуже відносна річ... Розумієш, це як з якого боку подивитися. Кожен щось говорить і кожен по своєму правий. Хіба не так? Правда, це така абстрактна річ, котрою всі маніпулюють. Ану подумаємо трохи інакше. З тобою знайомиться якась дівчина в неті. І тут виявляється що ти мій добрий знайомий. І от через пару днів тобі починає писати якийсь невідомий з специфічним ім’ям. Яка його мета? Він тобі розповідає про те, що ніби він знає все. Але якщо подумати, то це та сама «подруга», котра переписувалася кілька днів з тобою. Просто ти забув уже про що ви там говорили. Або ще варіант подібний. Ти зустрівся з якоюсь черговою дівкою. І пішло-поїхало. А тепер скажи – чого я маю тим переживати?
-бо ти думаєш про неї. От чого
Останні слова Андрія були переконливіші аніж всі попередні «докази» разом взяті. 
Пройшло кілька днів… Роман приїхав після пар додому. Він повечеряв і сів за комп’ютер. Вчитися було мало. Тому хлопець швидко завершив потрібний реферат і вирішив заглянути в свій контакт, в надії чи ніхто не написав. І справді, було кілька повідомлень. А серед них було одне від невідомої особи. «Афродита Грецька» - був нік. «Цікаві люди – подумав Роман – це ж треба придумати таке. Афродита вона. Ну. Зараз глянемо на ту «богиню кохання». « Вітаннячко. А ти серйозніше виглядаєш ніж я думала. Не дооцінила». « Звісно, серйозніше» – подумав про себе Роман. Він мав на увазі про свої фото. А що,хлопець молодий, не поганий, красивий, розумний. Звісно що краще виглядає. 
-ну звісно, серйозніше – відписав Роман.
І відповідь не змусила себе довго чекати:
-такий красунчик і такий одинокий
-не факт
-забудь свою Марину. Вона давно має іншого
-а ти звідки знаєш
-я багато чого знаю…. І про тебе теж
-то ти і мене знаєш – Роман намагався витягнути бодай щось зі своєї «співрозмовниці» аби дізнатися більше хто це насправді. 
-знаю. І знаю, що ти хочеш дізнатися хто я.
-це ж ясно як день
-а тобі моє ім’я ні про що не говорить розумнику!
-Афродита? … ну в Грецькій міфології була така «Богиня». А тобі що подобається античність?
-а ти подумай добре «розумнику»
-а мені то треба?
-ти ж не вмієш довіряти людям!
-ну не вмію… і що з того…
-бо тебе обманули. Твої друзяки не такі святі, якими себе видають. Андрій наприклад… 
-ну так. 
-він бреше і тобі і всім. Бо хоче виглядати розумним. Він не закінчить цей рік.
-чому?
-бо перестане вчитися… залишить дівчину, почне гуляти, заб’є на навчання і вилетить
-ну якщо почне гуляти то само собою що так. Але ж з чого б то йому таке робити
-побачиш. Він давно роздвоєний. 
-ти психолог. Ну дуже таки хороший психолог. 
-і спокусник… не забувай це.
-ага. Жінки всі спокусниці.
-я не жінка! Я – твоє Его! Все, що ти робив було заради власної вигоди. Ти брехун і боягуз. Ти боїшся себе, бо знаєш, що ти далеко не святий. Ти не вмієш відповідати за свої вчинки і завжди хочеш скинути цю відповідальність на когось. Ти боїшся відповідальності. Ти боїшся мене. 
-та ну… і чого би то мені тебе боятися? І чого я слабак?
-а пам’ятаєш, як ти вдарив Віктора і зламав йому руку. Як ти тоді переживав аби той не розповів все батькам. Це ж було так давно, що ти вже напевне забув. 
- так і що. Я був у восьмому класі тоді. А ти про це звідки знаєш?
-знаю. Я ж кажу, що знаю багато. Ти встидаєшся власної зовнішності, бо вважаєш себе некрасивим. Тобі ж так подобалася Віка з паралельного класу. Пам’ятаєш? Як ти мріяв про неї? І що далі… 
-досить. Чого ти хочеш?
-а ти подумай сам. Ти ж у нас хлопчик розумний. 
-іди геть! Я тебе не знаю! І не хочу знати! Все. Досить!
-зато я тебе добре знаю. Я знаю твою внутрішню природу. Знаю, про що ти мрієш, чим живеш. Знаю всі твої слабкі сторони. Я знаю як тебе змусити повірити в те, що мені треба. Досить лише повернути тобі Маринку… хахаха
-не так швидко… я пропоную тобі допомогу…