...

Роман приїхав по справах до універу. Йому була потрібна якась не значна довідка. Але попри все ж таки потрібна. Тому він і мусив зайти в секретаріат. В коридорі його вже чекав черговий. Хлопець сказав, що в секретаріаті якраз його уже чекають. Роман переступив поріг кабінету і зайшовши до середини побачив дивну картину. За столом сидів секретар. Він уважно дивився вперед. Так, ніби хотів там щось побачити. Біля стола сидів Арсен. Він щось писав. Зразу було видно, що ситуація якась не з приємних. Але Роман не хотів нічого питати. Він просто чемно, як завжди, перепросив і спитав чи може він отримати так потрібну довідку.

-прийдеш потім – злісно буркнув секретар.

Хлопець вийшов. Звісно, він має час аби почекати. Роман пішов старим, довгим коридором. Поворот на право і прямісінько на вихід. І вже на прохідній, він вирішив таки спитати, що б то все мало значити.

-а ти хіба нічого не знаєш? – відповів Іван, хлопець, що заміняв чергового.

-а що мав би…

-ну та твій дружок попав в одну ситуацію. Дівка якась прийшла і написала на нього, що мовляв непристойності їй там всякі пише і висилає. Ну типу, наш декан спочатку не дуже вірив. Але визвали Арсена. І «спросікли», що з його сторінки таке було. Ну там не лише це… Попав ваш Андрій. Походу виженуть.

- ну а за що? – ніяк не міг второпати Роман.

-та там як пішло… та тепер оказується він не лише віртуально жив. Він ще й ходив бухав, курив потихенько не знати що… ну і якщо від нього ще й якась буде вагітна то вже напевно нікого не здивуєш.

Після порції таких новин Роман вийшов з будинку. На дворі була зима. Холодна, морозна, справжня українська зима. « і що далі ?» - питав себе хлопець. Він йшов тротуаром, котрий лише не давно прогребли від снігу і дивився на біле покривало, що лежало навкруги.

Оскільки часу було доволі багато, то хлопець вирішив зайти до Андрія в лікарню. Провідати друга і заодно розпитати що і як.

Андрій лежав блідий. Він ледве дивився на світ Божий. Цілий жовтий як осінній листок. Він швидше скидався на свіженький труп аніж на живого студента. Зажди такий цілком здоровий, сповнений сил і енергії хлопець – нині лежав як поліно. Це було дивно. Але в наш час нічого дивного ні в чому бути не може.

-ти знаєш, я сьогодні бачив Арсена – сказав Роман – в секретаріаті.

-знаю – якось ліниво відповів Андрій – і його виженуть. Він був надто гордий.

-а ти звідки знаєш? Ну нормальний собі хлопець. Ні з ким не конфліктував, ніколи проблем не мав з навчання…

-травку курив, дівок водив – продовжив список Андрій – а ще ненавидів своїх батьків за те, що вони змусили його сюди поступати. І це ще не найгірше.

-а ти то звідки знаєш?

-та я і про тебе дещо знаю. Ти ж не просто так спитав мене про це. Тебе ж мучить та наша розмова.

Роман ніби язик проковтнув. Він не знав що сказати. Ну от звідки Андрій міг знати, що він думає? Хто може знати, що переживає інший глибоко в своїй душі? Це ж закрито від всіх. Звідки він може знати, що Роман справді хотів про це поговори? Цілий ряд питань ніби списи постали в голові у хлопця. А й правді – звідки той міг знати? Це ж не реально. Тим більше, що вони від того часу не бачилися і не спілкувалися. Вся ця таємничість лякала Романа, але разом з тим він хотів знати правду. Хотів знати хто за цим стоїть. В ньому десь там, глибоко в середині серця жевріла надія що це вона повертається. Вона – його білосніжний ідеал чистоти і любові. В це було смішно вірити. Але все ж так хотілося. Так хотілося почути, що Андрій зараз скаже «так, це вона». Але він цього не сказав. Ні. Він говорив щось абсолютно інше. Настільки інше, що Роман навіть боявся в то вірити.

-думаєш я придумую все це? – нарешті спитав Андрій.

- не думаю… тай для чого б тобі то. Але ніяк не можу зрозуміти одно – кому це вигідно? Андрій, ну ми ж не малі діти. І ти так само добре розумієш як і я, що будь-який розіграш є чиїхось рук справа. Але який в тому сенс…

-він сказав, що ти вірити не будеш

-припини. Андрій ну ми ж з тобою дорослі люди. Ну ти ж розумієш, що це смішно. Хто він? Хто такий він? І чого він переписується саме з тобою, дає тобі всю цю інформацію… чий це розіграш? Ти не хотів собі поставити таке питання? А жаль. Бо може це чиясь гарно продумана провокація. А ми лохи і ведемося. Це ж може бути розіграшем когось, хто є досить добрим психологом. От і все. Він закинув питання а ти відповів правду по своїй наївності.

-тоді як тобі це – і Андрій показав телефон. На екрані була відкрита переписка його із невідомим під ніком «Азазель».

-цікаве ім’ячко вибрав собі твій «дружок» - усміхнувся Роман.

- ага. Якщо не враховувати той факт, що Азазель це диявол. Про нього ще говориться в Біблії, як про одного із головних скинутих ангелів.

-і ти думаєш, що в пеклі не мають чим зайнятися… та припини Андрію. Ну невже ти справді думаєш, що тобі приходять повідомлення з самого пекла?

-та це не смішно Роман. Він багато чого знає такого, про що ніхто не знає. Як ти це поясниш?

-шну не знаю. Може це якийсь розіграш . може він знає когось з наших друзів або є спільним другом. Або ще хто там знає що… Ну в кожному разі не думаю, що це «рогатий» пише. Це ж абсурдно і безсенсовно. Ну от подумай сам. Який в цьому всьому сенс?