І

Роман був уже на третьому курсі. Студентське життя мало свої як недоліки так і переваги. Дружба, нові знайомства, постійний наплив все нової інформації. А ще інтернет. Ця сучасна технологія надавала великі можливості будь-якій людині. В цій всесвітній павутині можна познайомитися з іншою людиною навіть якщо вона на другому кінці планети. Але він також має певне і свої недоліки.

Роман був замкнутим хлопцем. Він не любив гучні компанії, бо в цих галасливих багатолюдних зборищах почувався ніяково. Хлопець любив проводити час більше на самоті. Тай для студента це було цілком нормальним. Роман більше часу любив читати в тихому куточку. Третій курс був для нього чи не найбільш переломним моментом в тогочасному житті.

А от Андрій не прагнув спокою. Навпаки, він шукав «пригод на п’яту точку». Познайомитися з нормальною дівчиною йому не щастило. Тому він перебрався на простори інтернету і там бомбив різні сайти знайомств. Дівчата як правило також були не першої якості. Але хлопця, котрий не міг знайти нічого кращого, і такий варіант влаштовував. Постійні переписки з різними «подругами» поглинали його вільний час. Тепер Андрій, все менше спілкувався з Романом. А ще він купив собі комп’ютер. І цей маленький сучасний ідол не на жарт поглинав кожну його вільну хвилину, пропонуючи пограти в ігри.

Та все ж таки вони час від часу знаходили можливість поспілкуватися. Хоча б для того аби не забути як виглядає нормальна, справжня розмова…

На дворі починалася зима. За вікном падав сніг, вкриваючи білою ковдрою дорогу, дерева і ціле місто. Мало по малу все наближалося до Нового року. А для студентів ще й до сесії. Роман і Андрій мало по малу готувалися до своєї п’ятої по рахунку сесії.

Хлопці сиділи в старій аудиторії на першому поверсі і читали, чи радше розшифровували свої власні записи-конспекти.

-завів би ти собі якусь дівчину -,якось іронічно сказав Андрій.

-та я хоча би сесію здав!-, відповів Роман,- і того досить…

-що, Марина не пускає… -,відповів спокійно Андрій, так ніби він знав.

-ти про що? -, Роман не зрозумів натяку.

Ні, ну він прекрасно знав про що сказав Андрій, але ніяк не міг збагнути звідки той це міг знати.

-ти сам все добре знаєш! Просто не хочеш признати це!

-я не знаю про що ти там говориш… інтернет напевно випарив тобі вже мозок до решти.

-або вона того таки варта… -, якось дивно відповів Андрій.

Звідки він міг знати про історію трьохрічної давності. Це ж все відбувалося ще до вступу Романа. Тай до того ж хлопець нікому про це не розповідав. Цього ніхто знати не міг. Він навіть на сповіді боявся про це признатися. Це була його таємниця. То звідки Андрій міг знати про це? Можливо він здогадався. Але як? Ну можна припустити, що він познайомився з Мариною в неті. І там переписуючись міг дізнатися про її здогадки. А так як він хлопець не дурний то решта сам міг до мислити. Можливий варіант.

Втім для Романа це зараз було не на часі. На носі була сесія. І треба було вчити. Бо філософія «не повія –  так просто не дається». Тому Роман сидів просиджував вільний за конспектами і книжками. Його цікавила історія, містика, фантастика. Хлопець і боявся і згорав від цікавості читаючи різні неймовірні історії. Та з ним ніколи нічого надзвичайного не відбувалося. Ніколи. В нього було чітке, скромне, стабільне, нічим не прикрашене існування. Ніяких молодіжних дурниць, ніяких пустощів. Завжди абсолютно однаково. Холодна стабільність дихала йому в лице. І лише іноді час від часу життя вносило певні якісь свої корективи.

Сесія закінчувалася. Останній екзамен був зданий. І можна було трохи розслабитися. Завтра вже додому. Роман прибрав в кімнаті, покупався, поскладав речі. Завтра ранком він поїде щасливо додому. Звісно, можна було це зробити і сьогодні. Тим паче що він живе не так вже й далеко, в сусідньому містечку. Але куди спішитися. Та ще й в таку погоду вечором. Для чого себе наражати на різні пригоди. Тому хлопець вирішив останню ніч провести ще у «так рідних» йому стінах. Втім, вони напевне були не такими вже й чужими.

Хлопець сидів в кімнаті і читав книжку. А що іще робити в холодний, зимовий вечір. Там. За вікном падав сніг, замітаючи і вкриваючи білою ковдрою все навколо. Тротуаром йшли люди. Дерева стояли голі вкриті одним лише снігом. Їхали машини. Всі вкотре поверталися додому після важкого робочого дня. І кожен спішив. Роман сидів біля вікна і впивався книжкою, сторінка за сторінкою.

Раптом в двері хтось постукав. Це був Андрій. Він теж вирішив залишитися сьогодні. Йому напевне самому не хотілося сидіти весь вечір в чотирьох стінах. Тому і вирішив зайти до друга перед тим як вони встигнуть роз’їхатися.

-ну і як екзамен?-, спитав Андрій, щоб якось почати розмову.

-ти і сам знаєш …,-якось з неохотою відповів Роман,- могло би бути і краще.

-та хлопці от і то не здали …але то таке…що читаєш?

-догадайся-, буркнув Роман.

Він був ображений за вчорашню розмову, коли Андрій з Володею підколювали його.

-знов якусь історію?

-ну-, не охоче відповідав Роман.

-я хотів би тобі де що розказати-, сказав Андрій якимось дивним голосом,- до мене долучився якийсь чувак в неті…