Розділ 20.

 Вони бігли, поки вже не відчували ні ніг, ні подиху. Лабіринт не відпускав.

Коріння змикалося за спиною, повільно, вперто, ніби не поспішало, бо знало, що нікуди вони не дінуться. Дружок теж біг разом з ними, то попереду, то позаду, ніби гублячись у стінах лабіринту. 

- Сюди! - крикнула Еліс, різко звертаючи в прохід, який ще не встиг закритися.

Вони вскочили всередину і раптом простір змінився. Він був великий і високий, майже, як зал. Тут коріння не душило, не закривало прохід, а звисало зі стелі, товстими пучками, як ліани. З нього капала якась рідина, що світилась. Це світло, було густе і тягуче, як смола. Під ногами було м’яко, але не слизько так, ніби шар живої тканини. І всюди навколо, скільки могло охопити око, були кулі. Такі ж, як і в підземному саду, де була Еліс. Вони були напівпрозорі і різного розміру. Деякі зовсім маленькі, як яблуко, а деякі великі,  як людське тіло. І в кожній кулі щось дихало, ворушилось, жило. 

- О, ні!  - тихо сказав Лукас.

У цей час, поруч нього, в одній кулі щось ворухнулось. Маленьке, схоже на істоту з цієї планети, іще не сформовану, але вже живу. А от трохи подалі у наступній кулі, щось дуже знайоме - людська рука! Від побаченого ставало дурно. Анна різко відвернулась. Лукасу, на відміну від Анни, погано не було - навпаки цікаво. 

- Це що за гидота? - придивлявся юнак до вирощеної руки. 

Еліс повільно підійшла ближче і теж роздивлялась фрагмент тіла. Раптом її обличчя стало блідим.

- Це не просто підземелля, - вона повільно торкнулась однієї з куль і різко відсмикнула руку назад.- Це інкубатор!

Ітан важко видихнув і повільно оглянув простір. 

- Поясни, - попросив він. 

Еліс говорила тихо, але впевнено.

- Ця планета не просто живе -  вона створює життя.

Дівчина показала на кулі навколо і продовжила.

-Тут вирощуються всі живі організми.

-  Тобто, ти хочеш сказати,  що все ми бачили нагорі, - тихо запитала Анна,

- Вирощене тут?

- Так, - впевнено хитнула головою Еліс.

- Це дуже схоже на сад в якому ти була?- нервово ковтнув Лукас. - Це що він і є? Ми повернулися туди, але з іншого боку? 

- Не зовсім, - сказала Еліс. - Це, як розгалужена система по всій планеті. Такі сади, як ти їх назвав є усюди тут. 

- Звідки ти про це знаєш? - здивувався Ітан. 

- Не знаю звідки, але точно усе розумію, - вона на мить схилила голову. - Я все це чую і відчуваю. Усе навколо зв’язане між собою. 

  Вони повільно рухались між кулями і почали помічати деталі. У деяких місцях кулі були порожні. Там були лише залишки темної, розкладеної маси.

- А це що? - зацікавився Ітан, розглядаючи одну з таких куль.

Еліс підійшла ближче і уважно розглядала її. 

- Це інша частина процесу, - нарешті відповіла, поглянувши на чоловіка. - Коли організм помирає, то його не “викидають”, а забирають і переробляють.

Лукас тихо прошепотів:

- Як  компост? 

- Щось схоже на те, - кивнула вона. - Але це контрольований процес.

Анна обережно подивилась на одну з темних куль, де не було ще життя, і не було “відпрацьованої маси”.

- А це для чого?

Еліс відповіла не одразу. Вона обережно торкнулась цієї кулі і лише потім сказала.

- Для нових істот, про яких планета ще не знає, але обов'язково скопіює, коли “побачить”.

Тиша стала важкою. “Обов'язково скопіює” - звучало так собі. І тут раптом Дружок весело рявкнув. Усі різко обернулись. Він радісно бігав між кулями та мотиляв хвостом. 

- Йому тут подобається? - недовірливо запитав Лукас.

- Це його середовище, - тихо відповіла Еліс.- Він теж був створений в одному із таких садів.

Дружок зупинився біля однієї з куль. Вона була маленька і мутна. Раптом куля м’яко тріснула. Із неї виповзла маленька істота. Вона була волога, слабка, але жива. Всі уважно придивились - це був теж такий же варан, як і Дружок. Він тихо пискнув розтуляючи оченята і потягнувся до Дружка. Той обережно та одночасно радісно його лизьнув язиком. 

- Ого, - здивовано видихнув Лукас. - Це що народження?

Ще одна куля поруч затремтіла і тихо тріснула. Звідти теж з'явилися маленькі варанчики. Дружок обережно нюхав їх і облизував язиком. Він не не проявляв жодної агресії, навпаки - ставився з турботою.

- Він їх приймає, - тихо сказала Анна.

- Справжній батько! - радісно усміхнувся Лукас.

- Він частина цього циклу, - пояснила Еліс, - і пам'ятає про це.

І в цей момент Ітан різко підняв голову.

- Чекайте,  - він повільно обернувся, поглядаючи на Еліс. - А рептилоїди? Вони теж так приходять у цей світ?

Еліс задумалась на хвилинку, обводячи поглядом сад. Потім повільно сказала:

- Їх тут немає.

- Як так? - здивувалась Анна. - Вони що не створюються тут?