Розділ 19.

   Вони падали недовго. Але цього вистачило, щоб втратити орієнтацію. Анна першою вдарилась об щось м’яке. Це була не земля і не камінь, а щось пружне, ніби живе. Вона ковзнула ще трохи вниз і зупинилась. Поруч з нею важко віддихувався Лукас, міцно стискаючи Дружка.

- Я ще живий?-  видихнув він у темряву. - Якщо так, то це вже плюс!

- Всі тут? - різко озвався Ітан десь позаду.

- Ми з Лукасом тут, - тихо сказала Анна.

- Я теж, - десь поруч відповіла Еліс.

   Її голос знову прозвучав дивно. Тихіше і глибше, ніби й зовсім належав не тільки їй, а ще комусь. Наверху звуки переслідування стихли - небезпека минула. Тепер можна було озирнутися. Навколо було дуже темно. Світло зверху зникло повністю, ніби дерево не просто закрило прохід, а стерло саму згадку про нього.

- Я дістану ліхтарик, - сказав Лукас, відпускаючи Дружка. 

- Не вмикайте яскраве світло, - раптом сказала Еліс.

- Чому це? - одразу насторожився Ітан.

 Еліс трохи подумала і відповіла. 

- Бо воно нас побачить.

  Лукас нервово засміявся:

- Хто «воно»? Мені вже навіть цікаво.

  Еліс не відповіла. Проте Лукас, вирішив дослухатись, тому повільно дістав ліхтарик і увімкнув мінімальний режим. Світло ледь торкнулось простору. І вони побачили навколо себе коріння. Воно було скрізь: звисало зі стелі, перепліталось під ногами, проростало зі стін. І це вже не було схоже на ліс. Це було схоже на систему, щось організоване, ніби вони знаходились всередині тіла. Дружок тихо заскиглив і притиснувся до Лукаса.

- Ша, малий, -  Лукас заспокоюючи варана, погладив його по голові.-  Мені це теж не подобається, але куди вже дінемось! 

 Еліс зіп’ялась на ноги, зробила крок вперед і завмерла.

- Ні! - тихо і стурбовано ледь прошепотіла вона дивлячись у темряву.

- Що? - одразу напружився Ітан, хапаючи рукою бластер.

 Дівчина повільно повернула голову і здивовано поглянула на команду, потім знову у темряву, потім знову на команду. 

- Ви що, нічого не бачите?

Всі мовчали.

- Що саме? - тихо запитала Анна, вглядаючись у ту сторону, куди дивилась Еліс.

Дівчина знову  поглянула кудись у темряву:

- Вони тут!

- Хто? - вже жорстко спитав Ітан, втрачаючи рівновагу.- Еліс кого ти бачиш? Скажи нам нарешті! 

- Тут люди, - тихо прошепотіла та.

  Команда запитально переглянулась між собою. Ітан знизав плечима і похитав головою, а Лукас покрутив пальцем у скроні, киваючи Анні у бік дівчини, що ні на мить не відривала погляду від темряви перед собою.   

- Еліс,  - тихо почала Анна. - Ми нікого там не бачимо, можливо це лише твоя..

- Вони стоять між корінням, - впевнено перебила дівчина. - Просто стоять і дивляться.

Лукас різко обернувся.

- Де?!

-Там,  - вона підняла руку. - І там, і там.

Лукас одразу посвітив туди, але там нічого не було, тільки коріння.

- Там нікого нема, - тихо сказала він, підходячи до дівчини.

- Є, - впевнено продовжила Еліс. - Вони не рухаються. Вони просто, як тіні, але я їх бачу.- Вона схилила голову у бік і додала -  І вони знайомі.

   Анна різко вдихнула, теж підійшовши ближче.

- Що ти маєш на увазі?- обережно запитала вона.

Еліс повільно повернулась до неї. Її очі в цій напівтемряві знову на мить сяйнули тим самим невідомим світлом.

- Я бачу тих, хто тут був до нас.

Лукас прошепотів:

- Це вже не смішно! Еліс ти лякаєш мене! Якщо вони не кровожерливі і не намагаються нас вбити, то може лишемо їх в спокої і спробуємо якось вибратися з цієї нори?

   І в цей момент десь глибше щось клацнуло. Звук пройшов крізь коріння, як імпульс. Еліс здригнулась, а Лукас на мить випустив з рук ліхтарик. Юнак прошепотів щось незрозуміле і знову швидко його підняв.

- Вони  говорять, - продовжила Еліс. 

- Хто?! - різко спитав Ітан.- Тіні чи що там? Еліс ти якось зрозуміліше можеш видавати інформацію, щоб я зрозумів чи йде від них небезпека чи ні? 

Вона не відповіла одразу, наче дуже уважно слухала.

- Вони кажуть не шуміти, а ще…

І в ту ж секунду Лукас випадково зачепив ногою корінь. Той різко смикнувся, як живий. Глухий звук прокотився далі, як сигнал. Ітан миттєво підняв бластер:

- Стояти, - скомандував він, прислухаючись, -  нікуди не рухаємось! 

Навколо запанувала тиша. І раптом Анна відчула дещо. Це був навіть не звук, не рух, а погляд, ніби за ними спостерігають і не конкретно з якогось кутка, а звідусіль.

Еліс тихо прошепотіла:

- Воно нас помітило, не шуміть

- Еліс, ти нарешті скажеш, що це за "воно"? -  напружився Ітан.

Еліс повільно підняла голову вгору туди, де звисало найгустіше коріння.