Розділ 18.

  Ніч у поселенні рептилоїдів не була схожа на ніч. Світло тут не гасло, воно просто змінювало колір. Те, що вдень світилось м’яким зеленим, тепер тремтіло холодним синім, ніби диханням самої планети. Повітря стало густішим, важчим, і навіть звук кроків здавався приглушеним, наче вони рухались під водою. Дерево біля якого вони сиділи було не звичайне, воно пульсувало поруч з ними, як жива істота. При кожному їх русі коріння простягалось до них і торкалось, тримаючи, як бранців. Коли вони переставали рухатись, то знову відпускало.

- Мені це не подобається, - прошепотів Лукас, намагаючись не рухатись. - Дуже не подобається. Це навіть не в’язниця, це щось інше.

- Це не для утримання, - тихо сказала Еліс.

  Всі подивились на неї. Вона сиділа трохи осторонь. Її очі дивились не на них, а у темряву між деревами і прислухалась.

- А для чого? - напружено запитав Ітан.

Еліс важко видихнула:

- Для оцінки.

  Тиша впала знову важкою плитою. Дружок тихо гарчав на коріння, сидячи біля Лукаса. Його вусики напружено тремтіли.

- І що вони оцінюють?  тихо спитала Анна.

Еліс відповіла не одразу, вона задумалась на мить:

- Чи ми вороги.

   Враз рептилоїди вийшли з темряви, ніби виросли з неї. Вони з’явились без звуку. Це були ті самі, що привели їх сюди і ще інші – більші, мабуть, старші. Їхні очі світились слабким жовтим світлом. Один із них зробив крок вперед. Він був іншим. Його луска мала темніші відтінки, майже чорні, а на шиї простягались тонкі світлі лінії, ніби вени, що світяться.

  Еліс напружилась і прислухалась до його клацання.

- Він говорить, - тихо сказала вона.

- Ну, слава космосу!- прошепотів Лукас. – Нарешті з нами ведуть переговори, добре, що не готують з нас вечерю.

- Лукасе, - тихо прошепіла до нього Анна.

- Я жартую. Майже, жартую.

Еліс слухала. Її обличчя повільно змінювалось.

- Вони кажуть  - почала вона, - що ми порушили межу.

- Яку ще межу? - різко кинув Ітан.- Там що знак був « Сюди не заходити?»

- Межу  між поверхнею і  “підземним садом”.

Анна завмерла на мить:

- Вони знають про печеру?

Еліс кивнула:

- Звичайно знають, це ж їх територія. А ще вони знають про мене, що я там була.

Тиша стала ще напруженішою і глибшою.

- І що далі? – нервово запитав Ітан.

Еліс перевела погляд на нього.

- Вони хочуть перевірити чи я ще людина.

Коріння під ними раптом заворушилось, тягнучись до Еліс, повз Лукаса.  Юнак нервово підскочив.

- О ні! О ні-ні-ні, я не підписувався на це!

Тонкі світлі нитки піднялись із землі такі самі, як у печері. Вони повільно потягнулись до Еліс.

- Не рухайтесь! - різко сказала вона.

- Та я і не планував! - відповів Лукас, уже відсахнувшись подалі від коріння.

  Нитки торкнулись її рук, шкіри і зникли. Наче ввійшли в неї. Еліс різко вдихнула. Її очі на мить спалахнули тим самим світлом. Анна потягнулась  до неї вперед.

- Еліс!

- Я тут, - тихо сказала та.- Все добре, не хвилюйтесь.

  Але її голос тепер лунав трохи інакше, ніби з подвійним відлунням. Раптово коріння відпустило її і повернулось назад. Світіння пропало, очі дівчини стали такими ж,  як і були.

  Рептилоїд знову заговорив. Еліс уважно слухала, цього разу він говорив довше. Потім дівчина повернулась до команди.

- Я людина, проте трохи змінена під умови планети, саме тому розумію їх і не лише їх.

- Це добре чи погано? – запитав Лукас.

Еліс не відповіла, а продовжила слухати рептилоїда.

- Вони не нападали на попередню експедицію.

- Що?- здивовано і з надією перепитала Анна.

- Це не вони, - тихо продовжила дівчина. - Вони кажуть, що люди самі “зникли”, а речі вони просто знайшли.

- Як це - самі? - нахмурився Ітан.

- Планета забрала їх.

Анна поблідла.

- І що тепер? - тихо запитав Лукас. - Нас теж “заберуть”?

Еліс подивилась на рептилоїдів.

- Вони не впевнені.

- Чудово, - буркнув він. - Обожнюю невпевненість.

  І раптом Дружок голосно загарчав. Всі обернулись. Один із менших, мабуть, молодших рептилоїдів зробив різкий рух, надто різкий в сторону бранців. Дружок миттєво став в стійку перед Лукасом і клацнув щелепами. Рептилоїд відступив.

- Спокійно! - крикнула Еліс їх мовою.

  Всі на мить завмерли, навіть повітря. Старший рептилоїд підняв руку і сказав щось коротке.