Розділ 16.

  Ітан кілька разів кидав погляд на Еліс. Він хотів впевнитись, що з дівчиною все гаразд, але шкірою відчував, що це не так.

- Точно все добре? - нарешті не витримав він.

- Так, - відповіла вона одразу, підводячи до нього очі. - Я в нормі.

- Прямо повністю?

- Прямо повністю.

  Лукас тихо пробурмотів:

- Мені це вже не подобається. Коли люди після такого кажуть "я в нормі", значить, точно не в нормі. Особливо для тебе Еліс! Ти коли не істериш, не плачеш і не бурчиш, то значить точно «не в нормі»!

 Еліс навіть усміхнулась.

- Лукасе, я взагалі-то чую тебе. Ти про це знаєш?

- О, чудово! Тепер вона ще й думки читає! – підвів брову юнак, уважно її оглядаючи.

- Це не думки, - знову ледь посміхнулась дівчина. – Ти сказав це вголос.

Анна підійшла ближче до Еліс.

- Ти щось пам’ятаєш? Як саме ти зникла з табору?

Еліс трохи замислилась:

- Не все. Лише те, що прокинулась під ранок і вирішила подивитись показники в планшеті. А потім побачила тебе, - вона поглянула на Анну. -  Ти покликала мене, я так зрозуміла, щоб щось показати… А потім стала темрява, холод і все. А потім ви - там внизу, - дівчина на секунду поглянула на вхід у печеру і додала. -  Але тепер я розумію більше, ніж раніше.

- Що саме? - здивувалась Анна.

  Еліс уважно подивилась на дерева і відповіла:

- Як вони думають.

  Ніхто нічого не говорив, всі уважно дивились на неї. Щось змінилось в її поведінці. Взагалі чи була тепер Еліс собою не відомо. Про це всі подумали, але знову ж таки промовчали.

- Ну гаразд, - важко видихнув Ітан. – В будь-якому випадку, нам потрібно повернутися в табір, повідомити капітана про все, що сталось. Треба ще подумати над тим, що ми щойно бачили. І взагалі, - він знову поглянув на Еліс, - капітан наполягатиме на поверненні.

 Анна теж тихо видихнула і додала:

- І на цей раз я буду згодна з ним - пора повертатись на корабель.  – Вона ще раз уважно оглянула дівчину. – Еліс, тебе потрібно перевірити на стан здоров’я і зрозуміти чим ця пригода у підземному саду для тебе обернулась.

- В цьому немає потреби, - впевнено заперечила та.

  Її голос був спокійний і розмірений. Нічого такого, ніби голос її, але інтонація з якою вона тепер говорила змінилась. Це зовсім не було схоже на ту Еліс, яку всі знали. Це ще раз підтвердило побоювання Анни, які вона не хотіла озвучувати вголос.

- Ні, - ствердно заперечила Анна.- Тепер уже я наполягаю, що нам просто необхідно повернутися до модуля і потрапити на корабель. На планету ми й так можемо спуститися у будь-який час і продовжити пошуки команди чи дослідження, а от пересвідчитись, що з тобою все гаразд, дійсно потрібно!

- Анна права, - підтримав Ітан. – Ми і так тут затримаємось, оскільки повернення до модулю займе три дні, а тебе дійсно потрібно доставити на корабель. Тому ми повертаємось!

   Еліс лише уважно подивилась на команду і кивнула головою. До табору всі йшли мовчки, у гнітючій тиші. Кожний думав про одне і теж, але всі не озвучували. Одна Еліс не думала, вона прислухалась, озиралась, іноді спинялась на мить, але потім знову продовжувала іти. Дружок же, як ні в чому не бувало, радісно біг попереду і мотиляв хвостом. От кому можна було позаздрити - його настрій нічого не псувало! Коли вони вийшли до місця табору, першим зупинився Ітан. Його рука автоматично лягла на бластер.

- Стоп!

 Команда завмерла. Лукас виглянув із-за його плеча:

- А я щось не зрозумів! – вражено видихнув він.

   Табір був на місці, а Але водночас - ні. Палатки стояли, спальники лежали там, де їх залишили, але…

- Де речі? - тихо запитала Анна.

  Рюкзаків не було. Жодного. Ящики зі спорядженням теж зникли. Польова станція зв’язку теж була відсутня.

  Ітан швидко обійшов табір, перевірив усе і знервовано озирнувся.

- Нічого немає, - констатував він.

 Лукас розгублено розвів руками:

- Ну, тут варіантів два: або нас пограбували інопланетні туристи…

- Лукасе, - різко сказав Ітан.

- Або це зробило щось значно гірше за звіра з боліт, - закінчив все ж свою думку, під пильним поглядом чоловіка.

 Анна повільно сіла на коліно біля місця, де стояв її рюкзак. Провела рукою по землі.

- Немає слідів звірів, які ми бачили раніше, - прошепотіла вона.

- Взагалі? – перепитав Лукас.

- Взагалі.

Анна перевірила ґрунт сканером.

- Тут не було звірів,які ми бачили раніше, бо сканер уже запам’ятав їх сліди і тепер може їх визначити.

- Це як? - Лукас підняв брови. - Речі самі пішли?

- Тут є якісь інші сліди, але вони великі. Істота пересувалась на двох ногах і пальці якісь дивні, - тихо прошепотіла Анна. - Я вже бачила такі сліди раніше, ще коли ми були на тій стороні і замаювала їх, проте не сканувала.