Розділ 15.

   Ранковий туман ще не встиг розійтись, коли Ітан увімкнув станцію передачі.

- Капітане, прийом.

  Шум ефіру тріснув у навушниках.

- Чую, - відповів голос Маркуса. - Доповідайте.

Ітан на секунду заплющив очі, очікуючи подальший розвиток подій.

- Ми втратили одного члена команди.

- Кого?- напружено запитав катіпат.

- Еліс.

Тиша на кораблі тривала довше, ніж зазвичай. Потім капітан Маркус заговорив уже жорсткіше:

- Як це сталося?

Ітан дивився на ліс.

- Я заснув під ранок і вона зникла під час ночівлі.

- Ти серйозно зараз? - Голос капітана став холодним. - Тобто твій периметр, твої сенсори, твоя охорона - і людина просто зникла?

 Лукас тихо буркнув:

-  Ну почалось.

 Маркус продовжував:

- Це халатність, Ітане! Ти відповідаєш за безпеку команди і мав все передбачити!

Ітан не сперечався.

- Так, капітане, - це моя вина.

 Анна глянула на нього. Бліде і стривожене обличчя Ітана говорило само за себе. Насправді, він хвилювався не через докори капітана, а через те, що не вберіг Еліс. 

 З іншого боку з’явився інший голос – це була Марта:

- Почекайте. На костюмі Еліс є біомаячок. Він є у кожного з вас саме на такий випадок. Зараз я його активую.

 Лукас одразу ожив:

- Ну так вмикайте його, генії науки!

Марта швидко пробігла пальцями по клавіатурі:

- Готово. Ітане, подивись на планшеті, має з’явитися сигнал маячка!

  Кілька секунд нічого не було видно. Ітан уважно продивився параметри сигналу. На планшеті з’явилась точка, яка блимала.

- Сигнал є! - з полегшенням сказав чоловік.

- Де вона? - стривожено запитала Анна.

- Так як ти і говорила, десь біля кілометра від нас, але не на поверхні, а під землею. 

Всі мовчки подивились на землю.

- Ти впевнений? – стривожено запитала Анна.

Ітан показав їй на показники глибини і додав:

- На щастя не дуже глибоко, десь метрів двадцять вниз. Зараз підніму дрон і скажу точніше.

  Він швидко підняв дрон над поверхнею і зосередився на картинці. Картинка мерехтіла й одночасно передавала зображення на корабель.  

- Так, є! – через хвилину промовив Ітан.- Там печера, де є вхід. Капітане, ми йдемо туди!

- Будьте обережні! – стримано побажав капітан і вимкнув зв'язок.

    Дорога до печери почалася там, де ліс раптом став іншим. Спочатку це було майже непомітно. Дерева все ще стояли високі, з переплетеними кронами, але їхнє світіння стало холоднішим. Не м’яке зелене, як раніше, а блідо-синє, ніби світло просочувалось зсередини кори.

   Анна йшла першою. Поруч з нею повільно крокував Ітан, постійно дивлячись на екран планшета. Маленька точка - сигнал маячка Еліс рухалась десь під ними.

- Вона опускається ще нижче, - сказав він. - Уже десь метрів тридцять.

- Чудово, - буркнув Лукас позаду. - Просто прекрасно. Я завжди мріяв спуститися в інопланетну яму, де зникають люди.

Анна уважно споглядала показники сканера.

- Тут порожнина під поверхнею, - сказала вона. - Велика.

  Раптом зліва щось тихо клацнуло. Усі зупинились і завмерли, навіть Дружок. З куща повільно виглянула рослина. Тонке стебло з круглою блискучою кулькою на кінці. Кулька розкрилась і звідти блимнуло око.

- Вона що? Щойно моргнула?  -  прошепотів Лукас.

- Так, - сказала Анна. - Моргнула.

Рослина ще раз блимнула і повільно повернулась у бік, де сигнал маячка ставав сильнішим.

- Ця рослина показує нам дорогу, - тихо сказала Анна, уважно за нею спостерігаючи.

- О, чудово, - зітхнув Лукас. - Тепер нас веде якийсь салат! – потім уважно поглянув на Анну і додав.-  Я навіть не знаю, що мене лякає більше: очі на цих рослинах чи те, що ти з ними спілкуєшся.

  Дружок же спокійно пішов слідом і взагалі ніяк не реагував на ці рослини, ніби для нього це було нормально.

  Але дивна рослина була не одна. Коли вони рушили вперед, з темряви почали з’являтися інші. Маленькі, тонкі стебла з блискучими «очима», що тихо повертались у їхній бік. Вони не нападали, а уважно спостерігали за прибульцями і показували напрямок.

   Ліс почав густішати. Коріння дерев виступало із землі, утворюючи дивні арки. Деякі з них були товсті як стовбури і повільно рухались, наче дихали.

- Тут ліс якийсь дивний, - зауважив Лукас.- Я ще такого не бачив.

- Бо це не просто ліс, - сказала Анна.