Розділ 11.

   Коли команда нарешті вийшла з болота, сонце ще жевріло десь за обрієм, але вже втратило тепло і стало холодним та синюватим. Дорога привела їх до урвища. Усі мимоволі зупинилися. Перед ними була галявина, а за нею земля раптово обривалася величезною тріщиною. Здавалось, що це й не тріщина, а якесь провалля. Кам’янисті краї урвища тягнулися в обидва боки, гублячись серед дерев, ніби хтось розсік ліс гігантським ножем. Воно тягнулося поперек їх шляху, ніби розділяло ліс навпіл, ніби хтось спеціально наніс розірвану рану планеті. На дні клубився туман, густий і нерухомий, а за ним знову ліс. Трохи рідший, але загалом такий самий. Він погойдувався на вітру, ніби урвища і не було, ніби нічого не сталося. За лісом виднілися гори.

- Так виглядає, ніби  планета зламалась навпіл, - стривожено підмітив Лукас.

- Або хтось спеціально від”єднав одну частину від іншої, - продовжила Еліс.

  Анна мовчала, вдивляючись униз. Ітан уже оглядав периметр.

- Стаємо тут на ночівлю, сонце швидко сідає, - коротко сказав він. - Тут видимість хороша і всі підходи до нас відкриті. В разі чого, ми зможемо побачити небезпеку. 

  Табір розбили швидко, кожний займався своїми справами, а Анна, як і минулого разу, сіла занотовувати побачене. Це було її головним завданням у експедиції - дослідження і спостереження за планетою. Ітан вийшов на зв'язок із кораблем. Сигнал тут ловив погано, але врешті, коли стабілізувався, на голографічному екрані з’явилися обличчя капітана Маркуса і Марти.

- Доповідайте, - нетерпляче сказав капітан.

  Анна почала перелік подій, Ітан коротко додавав деталі, а Лукас у якийсь момент урочисто підняв Дружка перед камерою.

- І головне відкриття експедиції! - Лукас весело потрусив варана перед экраном.

 Марта завмерла.

- Це ж жива істота! - прошепотіла вона.

- І за характером живіша за Лукаса, - ледь посміхнувся Ітан.

- Але сканери з орбіти не показують жодної фауни! - Марта гарячково почала щось вводити на панелі. - Я бачила запис з вашоо дрона, але системи підтвердження… Вони чисті! Повністю чисті!

Ітан нахилився ближче до передавача.

- Марто, я маю деякий здогад, зараз спробуємо!  Переведи спектр на нестандартний. Спробуй мультифазний біоенергетичний.

- Це ж експериментальний режим!

- Марто, просто спробуй, - терпляче повторив Ітан.

  На кораблі запала тиша. Потім Марта різко вскрикнула.

- Що за трясця?!

- Що там? -  голос капітана став жорстким, він швидко нахилився до екрану.

- Планета кишить життям! Всюди сигнатури! Наземні, підземні, повітряні. Я бачу їх тільки в цьому спектрі. У звичайному режимі  нічого не видно! Наче щось маскує їх! 

  Вона збільшила зображення.

- І ще одне. Довкола планети є енергетичне поле.  Воно не штучне, а природне. Наче сама планета створює певний щит! 

- Щит? Для чого? - тихо спитала Еліс.

Марта розгублено видихнула і заперечно похитала головою.

- Щоб її мешканців не знаходили! - здогадалась Анна. - Планета захищає свою фауну і маскує її так, щоб з космосу і навіть з обріти не було видно, що вона насичена життям! 

Усі мовчки перевели погляд на дівчину. 

- Це неможливо. - суворо сказав капітан.- Планета - це про просто об'єкт, що складається з порід, ядра і такого іншого. Це ж не живий організм! 

- У інших системах так би й було, але я впевнена, що саме ця планета жива! - продовжила відстоювати свій здогад Анна. -  Мало того, коли ходиш по поверхні, то здається, що вона дихає. 

- Капітане, - втрутився Ітан, побачивши його недовірливий погляд.- Анна права, ми всі це тут відчуваємо. 

- А ще тут рослини, чи що там мене ледь не з”їло, спілкуються телепатично і показують свої спогади через голограми! - підтвердила Еліс. 

-  Командо, - твердо сказав капітан Маркус. - Мені це все не подобається! Коли ви спускались на Сайрін, то ми розуміли, що небезпечної фауни там немає. Потім ви знайшли журнал попередньої експедиції і вже тоді я мусив наполягати на вашому поверненні. Тепер же кажу вам знову-повертаєтесь! Ми залишаємось на орбіті і зможемо повернутися у будь-який час. Нам треба все дослідити, перевірити і зрозуміти з чим ми маємо справу! 

- Ні, - Анна одразу похитала головою.- Ми вже далеко відійшли від модуля і до того ж поки-що не було такої крайньої необхідності переривати дослідження, а за разом і пошуки пропалої експедиції. 

- Ти вважаєш, що те, що Еліс ледь не загинула - це не крайня необхідність?! - суворо гаркнув капітан.

  Атмосфера між Анною і капітаном ставала напруженою. Ітан вирішив, що пора закінчувати цей конфлікт.

- Капітане, - впевнено виступив уперед чоловік.- Ми були не готові до тієї ситуації, оскільки не знали про існування такої небезпеки.  Тепер знаємо, тому будемо обачними!

 Еліс важко зітхнула і підтримала їх.

- Я теж хочу залишитись тут з ними і продовжити експедицію! Зі мною все гаразд! Чесно! 

-  І куди ж вони без мене? - додав Лукас.- Ну і Дружок, що дуже за повадками схожий на земних собак, нам в поміч. Він привязався до нас, супроводжує та захищає. 

    Капітан дивився довго, щось обдумуючи і вагаючись. Потім коротко кивнув.

- Добре, ваша взяла! Але виходите на зв'язок щовечора і без геройства там! Особливо це стосується тебе, Лукасе!

- А я що? - зніяковів юнак.- Я  цілком пристойно себе веду, он навіть варана приручив! - він присів і погладив Дружка, як доказ своїх слів. Той ластився і мотиляв хвостом від задоволення,точно як домашній пес.