Розділ 10.

      Еліс ще важко дихала та всхлипувала після пережитого. Дівчина вся тремтіла чи то від страху, чи від адреналіну. Лукас поглажував її по спині і заспокоював. Анна хотіла була підійти, але Лукас підвів руку і жестом показав, що не потрібно. Якщо чесно, то Анні самій хотілось плакати після побаченого. Усе навалилось одразу - істота, і голограма, яку та показала. У дівчини розболілась голова від думок. Ітан озирнувся по периметру та підійшов, тихо запитавши. 

- Ти як?

- Не знаю, - чесно відповіла Анна. - Все разом навалилось і істота, яка ледь не згубила Еліс, і батько, - вона запнулась на мить.

- Я сам нічого не розумію, - теж чесно зізнався Ітан.- Але ця планета дивує мене все більше і більше. Одне сказати можу точно. Тут точно був твій батько і ще хтось із членів екіпажу. Думаю, що це Югенс, бо згідно журналу, саме вони залишились тоді у двох, і ходили шукати команду. 

- Ти думаєш, що та істота затягнула Югенса, а потім прийшла і за батьком? - стурбовано поглянула на нього Анна.

- Думаю, що ні, бо інакше твій батько сказав би про це у журналі. Думаю, що істота спостерігала за ними, як і за нами. 

- А ще мене хвилює що ми всі почули у своїй голові, - стиха прошепотіла дівчина.- Ти теж це чув?

- Так, як і Лукас, і мабуть Еліс, - він поглянув у їх сторону. Лукас витирав тильною стороною руки сльози дівчині і щось їй говорив, заспокоюючи.

- Але ж Дружок не говорить з нами телепатично, а та рослина чи що там було говорила!

- Це мене напружує найбільше!- нахмурився Ітан. – Не люблю коли в мою голову лізуть телепати, особливо, коли вони рослини чи що там!

- А ще дуже дивно, що Марта перед приземленням, коли сканувала планету, зовсім не помітила місцевої фауни. Це як мінімум наштовхує на ряд запитань. Зокрема чи прилади несправні чи Марта не уважно перевіряла. Як можна не помітити варанів і ось ту істоту-рослину і взагалі?  

- У мене щодо цього є окрема теорія, але потрібно її перевірити, а вже потім оголошувати, - задумливо сказав чоловік. - Ввечері, маємо вийти на зв'язок з кораблем, от тоді про все і дізнаємось. 

   Анна важко видихнула, а потім поглянула на місце, де щойно все відбулося. Раптом, щось насторожило її.  Дівчина підійшла й присіла поруч ножа, який все ще валявся на місці розлому.

- Ітане, поглянь!

    Чоловік швидко присів поруч і уважно подивився. Метал нового й гострого леза ножа, виглядав інакше, ніж зазвичай. Він був пошерхлий, ніби його довго тримали в руйнівному розчині. По краях ішли дрібні виїмки, а вістря втратило блиск. На ножі було видно зелені плями, які продовжували його роз’їдати.  Лукас і Еліс, яка вже остаточно заспокоїлась, теж підійшли, оглядати знахідку.

- Ого, - здивувався Лукас. - Це що я так сильно вдарив, що пошкодив ніж?

- Ні, герою, - Анна обережно навела сканер планшета на ніж. - Це її кров або сік, або що там у неї замість крові? - сканер видав результат.

   Ітан схилився подивитись, присвиснувши від здивування. 

- Що там? - зацікавилась Еліс. 

- Кислота, - констатувала Анна. - Причому доволі сильна.

- Так як я і думав, - Ітан нахмурився. - Тут навіть флора намагається тебе переварити ще до того, як ти її сам скуштуєш.

- Дякую Ітане, - сухо зауважила Еліс. - Саме це я й хотіла почути після того, як мене мало не з’їли!

- О, - розвеселився Лукас. - Раз Еліс бурчить, значить з нею уже точно все гаразд! 

      Еліс лише видихнула і невдоволено поглянула на юнака, Ітан  злегка посміхнувся, а Анна мовчала. Вона подивилася вперед, у зарості, де туман лежав між стовбурами, мов розлите молоко.

- Нам треба рухатись, - сказала вона за мить. - Якщо рослина була хижою, значить тут є й ті, хто полює на здобич, а відповідно і на нас. 

- Оптимізм у тебе, - пирхнув Лукас, - прямо як у похоронного органіста!

    Варан Дружок теж тихо фиркнув, ніби підтримуючи жарт, і повів мордою вбік стежки. Його хвіст ліниво хитався.

- Бачите? - прошепотів Лукас, поглядаючи на нього. - Якщо хвіст мотиляє, то значить все окей.

- Це лише твоя теорія, - сухо зауважив Ітан, підводячись. - І вона ще жодного разу не проходила наукової перевірки.

- Цілком проходила, - заперечила Еліс. - На мені, от щойно!- вона махнула  головою у бік розлому звідки вилазила істота. 

   Лукас здивовано поглянув на дівчину. Вперше вона захистилась за нього. Він задоволено посміхнувся. Таки не даремно її врятував! 

     Команда швидко зібралась і рушила далі. Ліс ставав все густішим. Дерева тут мали кору, схожу на чорне скло, а замість листя, на гілках хитались напівпрозорі пластини, крізь які просвічували тонкі жилки світла. Здавалося, що над ними висить перевернуте зоряне небо. Земля під ногами була м’яка, наче губка, і тихо шипіла, коли на неї наступали.

- Це що місцеве болото чи як?- невдоволено буркнув Лукас.

- Схоже на те! - відповів Ітан, дивлячись на планшет з картою місцевості, яку передавав дрон.