Розділ 9.

Ранок настав швидко. Зоря, що виконувала роль сонця, різко спалахнула над горизонтом, заливши табір яскравим холодним світлом. Повітря стало ще густішим, майже липким, а поверхня під ногами пульсувала сильніше, ніж учора ввечері, наче планета пам’ятала все, що відбувалося протягом ночі.

Анна першою прокинулася, розстебнула спальний мішок і підвела погляд до табору. Її серце затремтіло від того, що вона враз побачила: сліди навколо вогнища змінилися. Легкі відбитки, які не належали нікому з них, ніби щось ходило туди-сюди і  перевіряло табір. Кожен слід відзначався невидимою, але відчутною енергією.

Анна встала і обережно підійшла до місця, де вчора горів вогонь. Дружок – варан підбіг ближче і теж понюхав сліди навколо. Він насторожив вуса і почав легенько присідати, ледь попискуючи.

- Що трапилось? - Ітан обережно присів біля Анни. Він теж щойно прокинувся і застав її за цим заняттям. В руках тримав планшет напоготові.

- Ітане, - вражено прошепотіла Анна, торкаючись його плеча. - Подивись на це.

Ітан підклав руку під планшет з картографією від дрона і звузив очі. Сигнал поверхні піднявся на новий рівень. Кожен рух табору відображався на сканері, навіть якщо ніхто з людей нічого не робив.

- Це сліди, - здивовано поглянув на Анну чоловік. – І це не сліди наші чи Дружка.

- Тут хтось був, поки ми спали, - погодилась Анна, - але Дружок не зреагував на нього і не подав сигнал небезпеки, як у вечері. Мабуть він боїться того хто тут був настільки, що навіть не сполохав нас.

Вони обоє поглянули у сторону Дружка, той вже сидів біля заспаного Лукаса, що роздивлявся навколо. Хлопчина тримав Сніжка на плечі і варан з цікавістю його роздивлявся. І хоч Дружок уже спокійно сидів поруч нього, повільно мотиляючи хвостом, але його вуса-ріжки іще дрижали.

- Гей, знайшли сліди? – серйозно запитав Лукас. -  Планета явно вчора мала цікаву ніч. Хтось навіть розважався без нас навколо вогнища!- спробував пожартувати.

- Не жартуй, - суворо сказала Еліс, - там може ходити хто завгодно! Тобі здається це кумедним, а насправді будь-яка невідома істота може бути небезпечною або заразною! І дивно, що нас ще ніхто не намагався з'їсти! І взагалі, де моя сумка?

Еліс почала шукати свою медичну сумку серед речей в палатці.

- Я ж точно пам'ятаю, що лишала її біля виходу з палатки! – вона нервово перекладала речі і бубоніла собі під ніс.  

Анна тим часом нахилилася до вогнища, щоб перевірити сліди на ґрунті. Вони були легкі, але чіткі, з регулярними відбитками, які нагадували щось на кшталт лап чи кігтів, але не зовсім. Вона підняла голову і зосередила погляд на довколишній флорі: пелюстки дерев і кущів повільно рухалися, реагуючи на їхню присутність, а деякі квіти ще світилися від нічної енергії.

- Мені так здається, що за нами постійно спостерігають, - Анна інстинктивно напряглась.

Ітан, розуміючи її занепокоєння, обережно обійняв дівчину за плечі:

- Не треба хвилюватися. Ми разом, - сказав він тихо. - Що б не трапилося, ми впораємося!

Лукас раптом відчув, що повітря стало щільнішим, майже як напруга перед грозою, і згадав, як Сніжок вчора рухався і не міг знайти собі місце в палатці під час їхньої ночівлі. Зараз він теж засуєтився, тому юнак поклав щура до кищені і закрив. Дружок раптом притиснувся до ноги Лукаса. Він поклав руку на голову варана і погладив:

- То ти знаєш хто тут ходить?

Дружок лише мотнув хвостом у відповідь, тулячись до нього.

Раптом почувся із кущів маленький звук, який пролунав із глибин заростей. Ледь чутний шепіт, як від листя чи легкого вітерця, але одночасно ритмічний, наче планета сама намагається їм щось сказати. Анна нахилилася до сканера: показники божеволіли, але одночасно були точними. Біоактивність у районі табору різко зросла.

- О, он моя сумка! – зраділа Еліс поглянувши у бік кущів. – Як вона там опинилась?

Дівчина сміливо зробила кілька кроків до сумки.

Зненацька ґрунт під табором ледь помітно засвітився зсередини, ніби хтось запалив під поверхнею тисячі крихітних ламп. Світло повільно просочувалось крізь коріння, каміння і траву, і за кілька хвилин увесь ліс світився знизу м’яким бірюзовим сяйвом.

Ітан  зреагував першим.

- Еліс, стій і не ворушись!

Дівчина зупинилась і здивовано озирнулась навколо. Вона завмерла, не наважуючись поворухнутись.

- Ітан, - прошепотіла Анна, - показуючи сканер на йокому показники просто божеволіли..

- Бачу, - звузив очі чоловік.

Лукас підвівся різко.

- Ого, - тільки й видихнув він. - Це що, підземна ілюмінація?

Еліс присіла і дотягнулась до медичної сумки.

- Це не нормально, - стурбовано прошепотіла Анна споглядаючи усе навколо.

Дружок стояв, широко розставивши лапи, хвіст напружено завмер. Його вусики-ріжки повільно ворушились, ніби вловлювали сигнали, недоступні людям. І тоді земля ледь-ледь здригнулась, але цього вистачило.

Світло під ногами враз потемніло і  почало рухатися. Не просто мерехтіти, а рухатися, ніби під поверхнею проповзала величезна жива хвиля. Вона зупинилась біля Еліс.