Розділ 6.

     Ніч опустилась доволі швидко. Небо Сайріна було глибоке, зірки здавались ближчими,  ніби планета притягувала і горнула їх до себе. Модуль зустрів їх теплом і світлом приладів. Після темряви Сайріна - це здалося, майже, домашнім затишком.

     Лукас одразу зайнявся Сніжком. Він поставив коробку на стіл і перевірив замки.

- Цього разу без втеч, друже, - прошепотів він.

     Еліс поглянула на нього і важко зітхнула. Ітан поклав контейнер із журналом на центральну панель. Анна стояла поруч, не наважуючись торкнутися його, ніби це був безцінний скарб.

- Готова? - тихо запитав він.

  Вона кивнула. Контейнер клацнув. Кришка піддалась важко, ніби не хотіла віддавати те, що берегла двадцять років. Всередині лежав модуль пам’яті. Ітан вставив його в термінал. Раптом екран ожив.

       ЖУРНАЛ ЕКСПЕДИЦІЇ "ГАЛІЛЕО-1"

       КОМАНДИР: ПРОФЕСОР ВІКТОР ШЕЙН

    Анна затамувала подих, ось він втрачений зв'язок із батьком! Проте, запис відкрився не одразу. Спершу, пішли перешкоди і шум, статичні хвилі. Знадобилося кілька хвилин, щоб стабілізуватися. На екрані з'явився чорнявий чоловік, дуже схожий на Анну. Такі ж очі, такий же погляд. Дівчина здригнулась і схопилась за край столу. 

- Привіт, якщо ви це слухаєте, значить ми не повернулись, - упевнено почав він. - Але це не катастрофа. Це життя, що потребує відкриттів.

   Зненацька екран смикнувся, а сигнал спотворився. Раптом всі системи модуля одночасно коротко блимнули. Команда подивлиаь один на одного.

- Це не я! - знервовано підскочив Лукас.- Не треба на мене так дивитися!

   Несподівано поверхня планети під модулем злегка здригнулась. Тиша в модулі стала такою ж густою, як повітря назовні. Першою її наважилась порушити Еліс.

- Що це було?- висловила питання, яке застрягло у всіх на вустах.

- Холера його знає!- впевнено зауважив Лукас.- Але я так шкурою відчуваю, що скоро дізнаємось! 

  І тут все зупинилось, а на екрані знову ввімкнувся відео-журнал. Батько Анни виглядав трохи стурбованим.Погляди команди знову були спрямовані туди, де мали бути усі відповіді.

 -  День перший. Посадка пройшла важче, ніж ми прогнозували. Але надіємось, що Рой - бортовий механік зможе полагодити корабель. Тепер жалкую, що прийняв рішення садити сам корабель на поверхню Сайріна, а не спускатись частиною команди на модулі. Потрібно було залишити корабель на орбіті. Але все ж надіюся, що зможу підняти його і повернути команду додому. Повітря на планеті придатне для дихання. Флора подібна до земної, але немає комах. Узагалі жодних. Це дивно, адже суперечить будь-якій моделі типових і подібних на Землю екосистем. Проте, не це є найбільшою проблемою. Тут геологічно нестабільна поверхня, вона  ритмічна, іноді пульсує. Команда зовсім цим не переймається і списує на особливості ґрунтового складу. Хоча мені так не здається. Вночі мені здалося, що поверхня змінила температуру, коли я прокинувся і вийшов назовні. Я нічого не сказав екіпажу. Не хочу їх турбувати даремно. 

   На кілька секунд знову з'явилися перешкоди на екрані. Між кожним записом вони з'являлися постійно, відмежовуючи день від дня. 

- День третій. Рой продовжує займатися ремонтом корабля. Роботи багато, вона посильна. Прогнози, щодо запуску хороші. Але настрій команди поступово погіршується. Дещо сталося. Ми почали чути звуки, яких не фіксують жодні прилади. Це не шум і не вітер. Це ніби шепіт, але без голосу. Лін наш лікар, абсолютно здорова і адекватна людина сказав, що чув, як його кликали по імені. Ми перевірили записи — тиша. А ще сни, вони якісь дивні.  Я наказав усім вести щоденники сну. 

- День дев’ятий. З’явилися місцеві істоти. Ми не бачили їх прямо - тільки рух маси. Вони велетенські. Важкі контури під ґрунтом, ніби щось повзе там під поверхнею планети. Коли Рой підійшов ближче, ґрунт під ним піднявся і опустився. Він сказав, що відчув емоційний дотик не фізичний, а саме емоційний. Треба буде їх дослідити. 

- День двадцятий. Ми втратили одного члена екіпажу - це Рой. Він майже закінчив ремонт корабля, але сьогодні вночі просто зник. Разом з ним виходив назовні Лін. Він стверджує, що Рой стояв поруч, а потім просто зник - без слідів боротьби. Екіпаж нервує. Я тримаю дисципліну, але це важко. Сьогодні йдемо на пошуки Роя. Без нього ми звідси не виберимось. Мені іноді здається, що за нами спостерігають. І це не місцеві жителі, а сама планета. Вона реагує на дотики, кроки, змінює температуру. 

 - День двадцять другий. Пошуки Роя виявились невдалими. Ми обійшли територію десь у кілометр по радіусу і жодних його слідів не виявили. Шанси полетіти звідси тануть. Проте, Пітер - другий пілот запевняє, що зможе закінчити ремонт корабля, адже Рой встиг зробити основну роботу. Пітер за першою освітою механік, тому нам все ж пощастило. Запасним варіантом міг би бути посадковий модуль,але він розбився при посадці корабля.

- День двадцять шостий. Сьогодні зранку зникли Пітер і Лін. Вони обоє відійшли на кілька метрів від корабля і розчинилися, ніби крізь землю провалились. Перед тим вони обоє поводились дивно. Говорили, що бачать знайомі місця. Один бачив свій будинок на Землі, а інший свою сім'ю у повному складі. Я зробив заміри під час їхніх галюцинацій. Прилади показували ту саму рівнину, що і завжди, проте їх фізичні показники зашкалювали. Зіниці реагували так, ніби перед ними справді щось було. Я починаю підозрювати, що планета взаємодіє з людьми емоційно. Можливо вона жива і відчуває нас, як інопланетян. З команди залишились лише ми з Югенсом, вирішили піти на пошуки, але знову, як із Роєм - слідів жодних.