Розділ 4.

   Посадковий модуль почало трясти ще на верхніх шарах атмосфери.

- Це не нормально, - стривожено сказав Ітан, втупившись у панель керування. - Повітря щільніше, ніж показували розрахунки.

   Анна вчепилась пальцями в підлокітники. Індикатори миготіли занадто швидко, цифри стрибали, ніби самі не могли визначитись, що їм показувати.

- Температурний перепад! - вигукнув Лукас, споглядаючи за датчиками. - Ітане, у тебе різко росте навантаження!

- Бачу, - нервово відповів він.

  Модуль смикнуло так, що Лукас вилаявся, що з ним траплялось вкрай рідко.

- Ми всі загинемо! – вскрикнула Еліс і закрила обличчя руками.

- Не сьогодні! – ствердно зауважив Ітан.- Не на моїй зміні! Лукас, що бачиш?

- Термообмінник! -  повідомив він, заглянувши в технічні дані. - Він помирає! Повільно, але зі смаком!

- Лукас, - Анна стривожено ковтнула повітря. - Це погано?

  Еліс відкрила обличчя з надією поглянувши на юнака.

- Це дуже погано, але ще не кінець світу, - він задумався на хвильку- сподіваюсь!

- Я так і знала! - розпачливо видихнула Еліс і знову закрила обличчя руками.

- Якщо згорить, ми дотягнемо до поверхні?- серйозно поглянув на нього Ітан.

- Ну якщо ти вмієш літати без двигунів, то так, - знизав плечима той.

    Ітан мовчав. Його руки рухались швидко й точно, ніби він не керував кораблем, а грав на складному інструменті, який знав напам’ять. Він перевів модуль у ручний режим, відключав другорядні системи, ловив баланс між швидкістю й температурою.

    Анна дивилась на нього і вперше подумала не як вчена, а як жінка - він справді знає, що робить. Не показує страху. Не панікує. Просто веде їх униз.

    Раптом двигуни зупинились. Ітан потягнув штурвал на себе.

   - Тримаємось, - впевнено сказав він. - Сісти зможемо! М’яко не обіцяю!

   Враз запищав сигнал тривоги, поверхня стрімко наближалась. Посадка була жорсткою. Модуль врізався в поверхню планети, ковзнув, ще раз підстрибнув і завмер. У кабіні запала тиша, порушувана лише важким диханням екіпажу. Аварійний сигнал стих.

- Ну що ж, - першим оговтався Лукас. - Ми живі! Це вже успіх!

  Еліс витерла сльозу і полегшено видихнула.

  Анна несподівано нервово засміялась. Тільки тепер усвідомила, що серце калатає десь у горлі.  

- Дякую, - сказала вона Ітану, зустрівшись з ним поглядом. - Ти врятував нас!

- Ласкаво прошу на Сайрін, - він знизав плечима, виключаючи апаратуру модуля. – Тепер нам доведеться розібратись з поломкою і відновити зв'язок - все згоріло. Ми навіть доповісти капітану не можемо, що приземлились вдало.

- Дайте мені трохи часу і мінімум паніки!  - стрепенувся Лукас, відстібаючи паски безпеки. - Я зроблю так, ніби ця аварія просто дрібна неприємність! - він весело підморгнув Еліс і та вже заспокоєно посміхнулась у відповідь.

    Анна, Ітан і Еліс вийшли назовні. Лукас залишився усередині модуля, дістаючи свої інструменти. Його зараз найменш за все цікавила планета - головне ремонт машини! І добре, що вони взяли Лукаса, бо «про всяк випадок» таки настав!

   Сайрін зустрів їх тишею. Повітря було густішим, ніж земне, воно ніби огортало тіло, м’яко тиснуло на легені. Дихалось легко, але інакше - глибше. Поверхня під ногами ледь вібрувала, майже непомітно, ніби планета жила власним повільним ритмом.

- Вона… дихає? - здивовано прошепотіла Анна, активуючи сканери на планшеті.

  Флора справді нагадувала земну: високі трави, рослини з листям схожим на папороть. Дерева чудернацькі, схожі на ті, що зустрічаються в тропіках, Усе буяло фарбами і зеленіло. Але не було жодної комахи. Жодного дзижчання, жодного руху в повітрі. Повна тиша.

- Це ненормально, - тихо сказала Анна. - Абсолютна відсутність дрібної фауни.

  Анна зробила крок уперед і раптом зупинилась. Щось знайоме враз привиділось їй чи ні? Він стояв серед трав. Батько! Такий самий, як у снах. Спокійний. Реальний.

- Анно, - сказав він. - Ти близько.

- Тату, - голос зірвався. - Я прийшла за тобою!

- Не зупиняйся, - мовив він. - Шукай далі. Відповідь не там, де ти дивишся. Вона глибше.

  Він простягнув руку і світ на мить хитнувся.

- Анно! – десь на залишках підсвідомості, вона почула крик Еліс.

   Світ потьмянів і зник. Для стороннього ока це виглядало, ніби вона просто втратила свідомість. Ітан швидко підбіг та встиг вчасно підхопити її на руки.

- Еліс!- вперше крикнув він. - Швидше до модуля!

   Вона прийшла до тями вже у кріслі модуля. Усі стояли навколо неї.  Перелякана Еліс, яка робила якісь маніпуляції з нею, зокрема зняла кисневу маску з обличчя.  Перемурзаний в мастилі Лукас, як він тільки умудряється його знаходити?  І стурбований, побілілий Ітан, що тримав її за руку.

- Вона стабільна, - говорила Еліс, перевіряючи показники. - Але це не схоже на звичайний непритомний стан. Тут щось інше.