Розділ 3.

      Минув ще тиждень, спокійно у звичному, розміреному темпі. Випадок з незрозумілим імпульсом був зафіксований капітаном у бортовому журналі і нікого більше не хвилював. Нікого, окрім Марти. Та постійно звіряла дані і твердила, що ситуація була позаштатна і про неї варто було б доповісти на Землю. Однак капітан Маркус порахував її пересторогу зайвою, тому не переймався хвилюваннями інженерки. Усі були зайняті своїми справами і лише Лукас, після кількаденної ейфорії від почуття врятованої місії, знову нудився. Тож Анна залишала його в лабораторії дивитись за кількома крисами, які везла на Сайрін для проведення досліджень. Лукас годував їх і був вельми задоволений, а головне був чимось зайнятий.

      Ввечері Анна сиділа за столом у своїй каюті. Вона, підібравши ногу під себе, писала свій особистий щоденник. Це заспокоювало і впорядковувало її думки. Особистий щоденник був єдиною звичкою, яку вона не дозволила забрати нікому, навіть космосу. Писала справжнім стилусом по справжньому електронному паперу - повільно, вдумливо, ніби боялась, що думки розбіжаться, якщо поспішати.

-  Ти знаєш, що в XXII столітті люди вже не пишуть щоденники? - пролунав знайомий голос за спиною.

Анна навіть не здригнулась, лише повільно повернулась і побачила Ітана.

-  А ти знаєш, що в XXII столітті досі потрібно стукати, якщо входиш до когось у кімнату? - стирмано відповіла вона.

    Ітан стояв у дверях її каюти, спершись плечем на косяк, із тією самою самовпевненою посмішкою, яка з першого дня її так дратувала.

- Я думав, ти записуєш свої наукові відкриття, - він підійшов ближче і скосив око на екран. - А це, виходить, літературна творчість?

- Це спосіб не зійти з глузду, - Анна заблокувала екран і підвелась. - Ти щось хотів?

- Хотів попередити, що в лабораторії тепер… - він зробив двозначну паузу, - вільний вигул. І ти скоро отримаєш «на горіхи» від катіпана

- Що?

- Лукас ненароком випустив піддослідного щура.

   Анна застигла від несподіванки.

- Випустив? У сенсі?

- У сенсі «він більше не в клітці», - знизав плечима Ітан. - І, здається, дуже швидкий.

- Екстренна ситуація! Спеціально для Еліс - нікому не погано! Збираємось в лабораторії! Швидко! - грізно і дуже невдоволено пролунав голос капітана по системі оповіщення.

- Він уже знає? - дівчина здивовано глянула на Ітана.

- Так, звичайно, це я доповів, - трохи розгублено промовив чоловін. - А Лукас мені перед цим, бо зовсім не розумів, що робити. Криса втекла у вентиляцію.

- Ти справжній донощик! – зле прошипіла Анна. – Хіба не можна було обійтись без капітана?!

- Не можна!- винувато знизав плечима Ітан. – Це знову ж таки буде порушенням інструкції. Я маю доповідати про все!

   Анна невдоволено відштовхнула його від дверей, проходячи повз.

- Ти так злишся, ніби це я його випустив! Я тут до чого?! – спробував виправдатись чоловік, але Анна була занадто зла, щоб слухати.

Вони добігли до лабораторії майже одночасно з капітаном.

- Берн! - голос Маркуса був настільки холодний, що міг замінити систему охолодження. - Ти маєш п’ять секунд, щоб пояснити, що тут відбувається!

    Лукас стояв посеред лабораторії з винуватим виглядом і порожньою кліткою в руках.

- Він вислизнув, - чесно сказав юнак. - Але я, майже, його зловив! Був зловив, але цей посіпака виявився спритнішим, - він поглянув на вентиляцію біля підлоги.

- Майже - це не виправдання, Берн! - капітан перевів погляд на Анну. - І ви теж хороші. Хто дозволив механіку доступ до біолабораторії?

- Він просив «подивитись одним оком», - злегка зітхнула Анна. - Я не думала, що це око буде настільки… активним. До того ж треба було його чимось зайняти.

- Вентиляція! - раптово втрутилась Марта. Вона хутко зайшла і тримала планшет у руках. Швидкими руками перебирала будову кораблю на голограмі. — Якщо щур пішов у шахти, він може потрапити в моторний відсік або – на мить запнулась, -  гірше - у відсік дронів.

- Прекрасно, - пробурмотів Ітан. - У нас ще не було диверсій з боку гризунів.

  Еліс, що зайшла непомітно, споглядаючи на розгублену й знервовану команду. Раптом підвела руку і зауважила.

- Я мушу нагадати, - сухо сказала вона, - що будь-який живий організм на кораблі може бути потенційним переносником мутацій або інфекцій. Навіть якщо він виглядає милим, - суворо поглянула на Лукаса.

- Він дуже милий! - винувато посміхнувся Лукас. - Я з ним потоваришував, годував, він ручний, якщо хочете знати. І взагалі, я його точно знайду!

- Лукасе ти його знайдеш, - стримано кивнув капітан. - І зробиш це швидко!

   Лукас, ніби чекав вже цього наказу. Він витягнув з карману комбінезону ліхтарик, розкрутив вхід і зник у вентиляційному коридорі із надто добрим настроєм, як для того, хто щойно отримав наганяй.

- Сніжок! Ти де? Я іду! - почулося із-за стіни.

- Сніжок?- скривилась Марта. – Він що щура назвав Сніжок?