Розділ 1.

    Зоряний корабель «Галілео-7» відправлявся прямим рейсом до сузір'я Керкса. Це була друга експедиція на планету, яка так і залишилась загадкою для всіх. Залишалося менше 10 хвилин до того, як перші стартові флайдери подадуть сигнал старту. Високий чоловік одягнутий у чорно-сріблястий костюм зайшов на борт корабля. Він оглянув салон і безцеремонно всівся поруч Анни.

- Там є вільні місця!- запротестувала була вона, оглядаючи незнайомця.

- Мені і тут буде добре!- він злегка посміхнувся та відкинув голову на термоподушку.

      Анна була трохи в шоці від прояву такого нахабства, адже поруч ще було чотири вільних місця. Чому треба було всістися саме поруч? Добре, що хоч не на руки! Анна Шейн професор екзобіології найбільше у своєму житті цінувала особистий простір та, по можливості, комфорт. Проте, перша її така тривала мандрівка Всесвітом почалася не так, як планувалось. Спочатку її взагалі не хотіли допускати через те, що у попередній експедиції двадцять років назад брав участь її батько і та експедиція безслідно зникла. З того часу, його ім'я не вимовляли без паузи. Потім склад групи довго погоджували через якісь там зміни. І наостанок, її взагалі допустили лише за день до відльоту через бюрократію й паперову волокіту. Двадцять друге століття, а «волокіта»  нікуди не зникла. Люди- усюди люди! Саме тому Анна не знала хто з нею летить і уявлення не мала хто цей зухвалий чоловік поруч. Вона обережно на нього поглянула – русявий, вольове підборіддя, гарна тренована статура, на вигляд років тридцять – нічого особливого!  

- Ви і далі мене розглядатимете чи, можливо, все ж відкинитесь на термоподушку для зручності? – несподіваний холодний погляд блакитних очей  з легкою насмішкою застав її зненацька. -  Дали сигнал старту. Зараз буде вихід у атмосферу, тож якщо не хочете отримати головний біль, то раджу скористатися благами цивілізації!

- Що? – стрепенулась Анна.- А, так звісно, дякую!- зніяковіла і поспіхом відкинула голову у зручне положення на термоподушку, зафіксувавши тіло пасом безпеки у кріслі.

    Вона на стільки заглибилась у власні емоції і розглядини незнайомця, що геть не почула голос диспетчера, який попередив про підготовку до пуску корабля. Почувся сигнал старту, двигун потужно заревів, відриваючись від Землі. Світло і тіні замиготіли в каюті. Гравітація притиснула до крісла. Тіло налилося свинцем, ніби вага збільшилась у кілька разів. Проходження атмосфери давалося взнаки, але було не тривале-лише пару хвилин. Термоподушка стабілізувала тіло і виштовхнула його. Корабель вийшов із земної орбіти.  

- Увага! Повідомляємо, що ми вийшли у космічний простір, можна відстебнути паски безпеки, – пролунав голос капітана. – Командо, вітаємо на борту «Галілео-7» та просимо пройти у оглядову залу для знайомства та подальшого інструктажу!

- Ну все! – раптово дружелюбно посміхнувся чоловік, змовницьки схиливши голову. - Тепер можемо знайомитись! Ітан Моріс – другий пілот і астрофізик навігації!  

- Анна Шейн – екзобіолог, - без ентузіазму промовила вона. Легкий осад від першого знайомства ще залишився, тому дівчина не поспішала посміхатись у відповідь.

- Екзобіолог? – підвів брову чоловік.- Сподіваюся, що не доведеться вислуховувати нудні лекції про ідеальні екосистеми щодня!

- Я не читаю лекції! Я проводжу дослідження! – Анна відмахнулась від нього, заклавши русяве пасмо волосся за вухо, та попрямувала у напрямку виходу.

     Оглядова зала була уже заповнена людьми. Кругле приміщення з панорамними ілюмінаторами від підлоги до стелі, повітря наповнене легким запахом озону та холодного металу. Дівчина інстинктивно поглянула туди. Здалеку синіла планета Земля-рідний дім у розсипі зірок. Вже крихітна, але ще відчутна. Анна ступила всередину і відчула, що кожен крок тут спостерігається. Команда вже зібрана, але ще не об’єднана — кожен був сам по собі, хтось трохи напружений, а хтось здивований, як і вона.

    Посередині кімнати стояв капітан судна. Це було зрозуміло не лише з його чорно-сріблястого костюму із нашивкою шеврона капітана на руці, а і за поставою. Він стояв гордо випроставшись – чоловік років сорока із ледь посрібленим волоссям і очима повними відповідальності за вручених йому людей.

- Вітаю усіх! Я Маркус Вейл - капітан коробля «Галілео-7» і радий очолити місію до сузір'я Керкса на планету Сайрін. Маю надію, що найближчі шість місяців ми проведемо разом плідно і дружньо, - він ледь посміхнувся і вже не так офіційно додав, - давайте знайомитись, прошу представитись!

     Капітан подивився у бік, де зустрів поглядом молодого, худорлявого хлопчину зі скуйовдженим рудим волоссям і збитошним, допитливим поглядом. На вигляд йому було трохи за двадцять, бліда шкіра і  обличчя з ластовинням, яке видавало у ньому юнака спраглого до пригод.

- Лукас Берн - механік! – весело відрекомендувався він. – Можу полагодити все, що зламалось і оживити все, що вмерло, якщо воно з металу і електрики!

        Легкий смішок пойшовся командою. Так, цей хлопчина мав дійсно той характер на який виглядав.

- Влучно сказано, - сміючись, підтвердив капітан,- Лукас хоч і наймолодший у команді, але руки має золоті і хвацькі!

    Далі він поглянув на серйозну чорняву дівчину із довгою заплетеною косою, яка стояла біля ілюмінатора. В її чорних, як ніч очах Анна побачила уважність і контроль. Вона чи не єдина, хто не посміхався від вдалого жарту Лукаса.