Розділ №9

    Брат і сестра приїхали до будинку містера Котенка. Вони зайшли в квартиру та зайшли у вітальню. 
        — Так , що ти хотів дізнатися ? — запитала Аліса 
        — Зараз це не важливо — задумливо сказав Іван Котенко. 
    Він замовк на пару секунд та перервав тишину. 
        — Ти помітила синці на тілі місіс Аллен ? 
        — Так. І мене це трохи бентежить, вона говорить , що впала  як ти казав. 
        — Так , вона казала , але збрехала.  — сердито сказав Іван Котенко. 
        — Чому ти думаєш , що вона збрехала ? 
        — Тому що вона сказала , що впала з велосипеда але в них в гаражі та в підвалі його не має. 
        — Так ось , що ти шукав в гаражі. — сказала місіс Котенко. 
        — Саме так. Цим я підтвердив свої підозри. — рішуче сказав Котенко. 
        — Але чому ти подумав , що вона тобі збрехала? 
        — Тому що не можливо впасти з волосипеду та отримати стільки синців. 
        — Ти думаєш , що її чоловік бив її ? — здивовано запитала місіс Котенко. 
        — Думаю , що так. — відповів Іван 
    Після цієї фрази телефон у кабінеті містера Котенка задзвонив. Містер Котенко піднявся , пішов у свій кабінет та підняв слухавку та сказав : 
        — Містер Котенко. Слухаю 
        — Доброго дня. Це полковник Баз. 
        — Доброго дня містере Базе. Що у вас ? 
        — Встановили причину смерті того Аллена. 
        — І що там ? — запитав містер Котенко 
        — Отруєння Беладонною, все як ви думали. 
        — Зрозумів. Дякую , що подзвонили. 
        — І ще… Через дві години буде допит свідків. Не бажаєте допомогти ? 
    Іван на хвилину задумався а потім сказав: 
        — Чи можу я взяти з собою ще одну людину ? 
        — Якщо це допоможе то беріть. 
        —  Тоді за годину буду. 
        — Чекаєм.  Допобачення. 
        —  Допобачення 
Містер Котенко поклав слухавку та повернувся до сестри. Аліса так само сиділа на дивані та чекала брата. Вона повернулася до нього та запитала: 
        — Ну , що їдемо ? — запитала жінка 
        — Звідки ти… А ти в нас тепер підслуховуєш ? 
        — Я не підслуховувала. Ти просто дуже голосно говориш. — стримано відповіла дівчина.  
        — Добре, все рівно , пішли. 
    Двоє людей вийшли з будинку ти стали біля дороги.  Після двох хвилин очікування до них підʼїхала машина чорного кольору. Вони сіли в машину і містер Котенко сказав: 
        — До поліцейського відділення. 
        — Мг — відповів чоловік кивнувши. 
    Містер Котенко відкинувся на спину і став читати прибуття. 
    Пройшло менше пʼятнадцяти хвилин машина зупинилася і водій сказав: 
        — Приїхали. 
    Містер та місіс Котенко вийшли з машини та попрямували  в сторону поліцейського відділку. 
        — Ти ще не стомилася ? — запитав містер Котенко 
        — Ні. Це розслаблення для моїх мізків. 
    Містер Котенко стверджуючи кивнув. 
    Вони зайшли в приміщення та підійшли до чергового поліцейського. 
        — Доброго дня. Ми до містера База 
        — Чув про вас.  Четверті двері з права. — Позіхаючи, відповів черговий поліцейський 
    Містер та місіс Котенко пішли в напрямку дверей. Потягнувши ручку дверей та відчинивши їх вони побачили містера База та декілька людей.  
    Побачивши їх полковник Баз сказав 
        — Містере Котенко.  Ще раз добрий день. Добрий день пані. 
        — Містере Базе це моя сестра Алісія Котенко.
        — Приємно познайомитися. — протягуючи руку відповіла місіс Котенко. 
    Полковник Баз привітно потис року жінці. 
        — Розповідайте хто тут у вас? — запитав містер Котенко 
        — Можеш пройти і опитати 
    У цій кімнаті знаходилася менша , але одна з стін була зі скла , що давало змогу бачити та чути все , що відбувається в кімнаті. 
    Іван Котенко підійшов до дверей та відімкнув їх. Він зайшов у меншу кімнату та побачив місіс Моллі Барнс, сімʼю Гарріс , водія Алленів сера Філіпа Лужа та дітей містера та місіс Аллен. 
    Коли містер Котенко зайшов у кімнату Алісія сіла на стільчик навпроти скляної стіни та стала пильно вдивлятися у лиця потерпілих чи підозрюваних. У її думках промайнуло : «Можливо хтось із цих людей отруїв містера Аллена , а зараз сидить і прокидається невинною овечкою та потерпілим.  ». Місіс Котенко добре зналася на на отрутах , тому що навчалася на хіміка у Ірландії.  Зараз вона працює лікарем а в даний момент взяла відпустку та приїхала до брата. 
    Містер Котенко розгулював по кімнаті та теж вдивлявся у лиця людей та спершу він вирішив почати з Моллі Барнс. Він попросив вивести інших людей в коридор та попросив сісти місіс Барнс за стіл який стояв по середині кімнати. Коли вона сіла за стіл містер Котенко звернувся до неї: 
        — Місіс Барн можете розповісти події які відбулися в той день , коли  була вечірка на честь день народження чоловіка вашої сестри. 
        — Так звичайно. 
    Жінка на хвилину задумалася, коли на її очах накотилися сльози. 
        — Заспокойтеся.  Все добре — сказав Іван Котенко. 
    Жінка ще хвилину подумала та почала: 
        — За пʼять хвилин до третьої я прийшла до дому своєї сестри. Коли я постукала у двері мені відчинила моя сестра , ми обійнялися. Вона виглядала не дуже веселою , але я подумала , що вона просто стомилася та просто погано поспала. Я не думала , що він бʼє її. 
        — Зачекайте , як ви дізналися про те , що він бив її ? — здивовано запитав Іван Котенко. 
        — Джейн сама мені розповіла , коли ми дізналися по його смерть. — схлипуючи відповіла місіс Барн.  
        — Зрозумів. Продовжуйте будь ласка.  
        — Добре. Після цього ми пройшли до столу та я сіла за стіл. Ми гарно посиділи всі веселилися , пили , їли , багато сміялися. 
        — Що ви пили ? — запитав містер Котенко 
        — Червоне вино та різні не алкогольні напої. А що ? 
        — Ви не помічали , чи були якісь відмінності у напої містера Аллена ? Хто передавав йому напої ? 
        — Ні нічого не помічала. Напої йому передавала його дружина. Але в цьому не має нічого дивного. — сказала місіс Барн 
        — В цьому не було б нічого дивного якщо б його не вбили. — напружено відповів містер Котенко. 
        — Вибачте я не подумала. 
        — Нічого страшного. Ви вільні.  Покличте будь ласка Філіпа Лужа. 
    Місіс Барн вийшла з кімнати, потім вийшла з великої кімнати. Через пару секунд до кімнати зайшов водії сімʼї Аллен. Згодом він пройшов у меншу кімнату та містер Котенко жестом руки запросив його сісти на стільчик напроти детектива. Містер Котенко доволі довго не починав розмову і вдивлявся у лице містера Лужа. Його риси обличчя були гострими та стриманими. Його темні очі дивилися прямо в блакитні очі містера Котенка. Йому точно було більше тридцяти, він був зо шість футів заввишки. Хоть він був старший за містера Котенка , але в його погляді читалися повага та розуміння. Він похрустів пальцями та нахмурив брови. Він став доволі напруженим та хриплим голосом сказав: 
        — Ну , ми будемо починати ? 
    Містер Котенко усміхнувся та відповів : 
        — Звичайно. Мені просто було цікаво роздивитися вас. Будь ласка можете розповісти про той день , коли вбили містера Аллена. 
        — Мг. Самої вечірки я не бачив , мене відпустили додому.  Але я спробую. Приблизно за пів години до третьої я привіз до будинку місіс Барн - сестру місіс Аллен.  Вона мені здалася дуже балакучою  , постійно мене розпитувала про містера Аллена. Наприклад , як він відноситься до її сестри. Я відповів , що рахую їх хорошою парою , але в їх відносинах було щось таке , що мене насторожувало , хоча я не розумію чому це було так. І це все. 
        — Зрозуміло.  Дякую за відповіді можете бути вільні. Покличте Арона Гарріса будь ласка. 
    Чоловік трохи здивовано подивився на містера Котенка, але він йому кивнув та вийшов з кімнати. 
    Згодом за ним зайшов містер Гарріс. Він пройшов у кімнату де так само сидів містер Котенко. Він так само як із іншими запросив присісти на стільчик. 
    Зелені трохи стомлені очі містера Гарріса подивилися на Івана. Навідміну він минулогого містер Гарріс зразу заговорив до містера Котенка. 
        — Доброго дня,  містере Котенко , я багато чув про вас. Чим я можу вам допомогти.
        — Доброго. Можете розповісти про події які відбулися в день вечірки та на наступний ранок. — відповів містер Котенко. 
        — Так звичайно. Дайте мені секунду , щоб пригадати. 
    Чоловік підніс руку до підборіддя та декілька секунд думав. Згодом він заговорив. 
        — Ми живемо неподалік сімʼї Аллен, тому ми не їхали на машині, а прийшли пішки. Коли ми прийшла в дім я не помітив нічого дивного. Все було , як завжди , звичайно. Вся їхня сімʼя була в зборі. Містер і місіс Аллен, Лорі , Джон та Джейк. Вони виглядали щасливими як завжди. Ми пройшли за стіл , там сиділа сестра Джейн , Місіс Барн.  Моя дружина була знайома з нею , вони колись працювали разом. Ми гарно поїли та випили. Господарка постелила нам в одній із кімнат , ми з дружиною швидко заснули.  Зранку я прокинувся від криків місіс Аллен. Я швидко надягнув халат та вискочив з кімнати. Вибігши з кімнати , я побачив місіс Аллен , що стояла в ванній , коли я підійшов до неї я побачив тіло містера Аллена яке лежало на підлозі. Я перевірив його пульс і зрозумів , що він мертвий а далі ви знаєте. 
        — Зрозумів. Дякую , можете бути вільні , покличте свою дружину. 
    Чоловік кивнув та вийшов з кімнати. Містер Котенко почув як він виходячи сказав дружині , що її чекають. Зразу за ним зайшла Олівер Гарріс. 
    Місіс Гарріс пройшла в кімнату і сіла на стільчик. 
        — Доброго дня місіс Гарріс. — сказав містер Котенко. 
        — Доброго. — скромно сказала місіс Гарріс 
        — Можете розповісти про події які відбулися на вечірці. — видихаючи сказав Іван 
        — Звичайно.  На початку нічого не відбувалося. Ми прийшли у будинок, нам відчинили двері,  ми пройшли до столу там ми побачили мою давню подругу місіс Барнс. Ми колись працювали разом а згодом ми познайомилися з сімʼєю Алленів.  Під кінець вечірки ми лягли спати раніше за всіх ,  тому що у мене розболілася голосова. А на ранок… ми прокинулися від крику місіс Аллен. Мій чоловік побіг подивитися , що сталося і побачив містера Аллена мертвим. Це все.  
        — Дякую. Можете йти.  Покличте свою доньку. 
    Місіс Гарріс вийшла з кімнати закривши за собою двері.  Містер Котенко поправив пару паперів на столі та став очікувати. Еміс увійшла  у кімнату.  Її лице виглядало засмученим. Вона прийшла до столу та сіла на стільчик. 
        — Доброго дня Еміс. - сказав детектив 
        — Доброго
        — Можете розповісти про відносини між Лорі та її мамою 
        — Так звичайно. Я знала Лорі ще зі школи і в неї були хороші та розумію і відносини з мамою. Це все , що я можу сказати. 
        — Цього достатньо. Дякую можете йти. Тільки позвіть Джон та Джейк. 
    Дівчина кивнула та вийшла з кімнати. Містер Котенко напружено вдихнув. Він подивився на свою сестру через скло , коли зайшли Джон та Джейк.  За цей час Іван встиг поставити ще один стільчик. Хлопці пройшли та сіли на них. 
    Сівши вони синхронно подивилися на містера Котенка. 
        — Доброго дня . Містери. 
        — Доброго дна — відповів Джон 
        — Доброго — сказав Джейк 
        — Можете розповісти про ваші відносини з мамою. 
        — Ну… У нас з мамою були нормальні відносини. Вони з батьком нас виростили а коли ми переїхали і стали спілкуватися трохи ріддше але підтримували нормальні відносини. Це все. — відповів Джейк 
        — Це так. — підтвердив Джон 
        — Ну добре… Можете йти … 
    Хлопці вийшли з кімнати і пан Котенко задумливо відкотився на спинку стільця 
        — Ще один — сказав він сам собі 
    Через пару секунд в кімнату зайшла Лорі Аллен, вона була одягнена в сукню молочного кольору. Вона пройшла до столу і сіла за нього. 
        — Доброго дня Лорі — сказав містер Іван Котенко. 
        — Доброго.  Чим можу допомогти? — скромно сказала дівчина 
        — Можете будь ласка розповісти про ваші відносини з батькам — запитав містер Котенко. 
        — Ми з татом були не дуже близькі , хоч він мене любив любив я знаю. Але у шістнадцять років я поїхала вчитися у університет та ми бачилися не часто. Я більше не можу нічого сказати. 
        — Зрозуміло. — в-дихаючи сказав Котенко 
        — Ще щось ? 
        — Ні можете бути вільні.  
        — Допобачення — сказала Лорі 
        — Допобачення. — всміхаючись сказав Іван Котенко. 
    Дівчина посміхнулася та вийшла з кімнати. Згодом за нею вийшов і містер Котенко. 
    Алісія встала та підійшла до брата. 
        — Ну , що дізнався щось ? 
        —В принципі так. А ти ? 
        — Думаю так