Розділ №2

 На наступний день Іван стояв одягнений в свій найкращий одяг, щоб справити враження на загадкового чоловіка. Ішовши по вулиці, він зайшов у кафе «Срібний лебідь». Його фасад був прикрашений глечиками, квітами, різними орнаментами. Зайшовши в кафе він побачив він сів сів за дальній столик і почав роздивлятися інтерʼєр. Кафе було оздоблено в рожевих тонах та оздоблений блакитними волошками. 
 Покликавши офіціанта , він замовив чашку зеленого чаю. Пройшов деякий час і до столика підійшов офіціант та  приніс чашечку з чаєм. 

– Пане, ваш чай , смачного! 
– Дякую 

  Скуштувавши чаю він подумки сказав до себе: доволі смачно.

 Поки Котенко пив чай, двері в кафе відчинилися і в приміщення зайшов чоловік в чорному костюмі. В нього були гострі риси обличчя, очі в колір моря. Він підійшов до столика детектива  сів біля нього. 
– Доброго дня . Пане Котенко ? 
– Доброго. Так це я 

– Мене звати Джордж Аллан 

– Радий знайомству містере Аллан. Чим я можу вам допомогти? 
– В мене є проблема. Мене переслідує відчуття, що мене хтось хоче вбити. За цей місяцю було багато разів коли я був на волосині від смерті. Одного разу я потрапив у лікарню з дуже серйозним отруєнням. В інший раз я ледь не впав з даху свого будинку. В мене склалося враження що мене хтось штовхнув. 

– Ви мене звісно вибачте містере Аллане, але я не думаю, що це щось дійсно серйозне, бо це звичайні ситуації. 
– Я теж так спочатку подумав, але завтра я влаштовую вечірку на честь свого сорокапʼятиріччя і я переймаюся, що мене вбʼють на ній. 
– Мені здається, що це просто ваші переймання і я думаю, що все буде добре. Це просто само накручування  

– Можливо ви і праві…

– Тоді зустрінемося після завтра? - сказав Іван 

– Так, Допобачення пане Котенко  
– До зустрічі