Дванадцятий кидок: чотири й один

Я подзвонив шефові, коли на годиннику була одинадцята вечора.

- Слухаю! – гукнув він, перекрикуючи святковий гамір, який чувся віддалік.

Кричали діти, хтось бренькав на гітарі, телевізор співав голосом Джамали.

- Шеф, це Андрій. Все в порядку. Стабільна магія мостового троля. Ніякого надмірного використання і злочинних намірів. Новий рік, знаєте.

-  Ясно, - коротко сказав шеф. – А ти де?

- Їду додому.

- А як же Новий рік? – по дитячому здивувався шеф. – Ти що, сам будеш?

 - Та не вперше, все нормально, - відповів я.

- Так, зараз їдеш до мене, будемо зустрічати Новий рік! Го! Це наказ! – гарикнув шеф і поклав трубку.

Наказ то наказ. Я знизав плечима, розвернув свою машину і поїхав до шефа.

Квартира шефа була повна гостей, святкового балагану, дитячих криків і смачнючих запахів.

Олег, син шефа, добре мене знав, тому зразу ж узяв наді мною шефство і повів показувати квартиру, а особливо ялинку, яка миготіла різнокольоровими гірляндами. Під ялинкою лежала купа подарунків для дітей. Їх мали відкрити після опівночі, коли наступить Новий рік.

Олег ласо позирав на яскраві пакунки, але робив вигляд, що йому все одно.

Всі послухали виступ президента, на останніх хвилинах загадали бажання і випили шампанське. Святкування почалося.

Діти рвонули до ялинки. Маленька Улянка сіла просто на підлогу і відкривала коробку з написом «Уляні». Олег знайшов аж три подарунки для себе: в одному були нові шкарпетки, в другому – набір шоколадок, в третьому – книжка «Чарівник Земномор’я». Його очі почали наповнюватися сльозами.

Шеф робив вигляд, що все в порядку. Тільки чхав і покашлював, бо мав алергію на хвою. Його дружина, Тетяна, вже хотіла якось втішити малого, але я її випередив:

- Олеже, а що то за пакунок на гілці?

І справді, не під ялинкою, а на нижній гілці, за стовбуром лежав ще один подарунок.

Хлопчик рвонув до ялинки, схопив пакунок і швидко розгорнув його.

- Ура!!! – закричав малий так, що аж вікна задрижали. – Інфініті Надо! Вогняний Дракон!

Він схопив запускалку, начепив на неї дзиґу і пустив на підлогу. Дзиґа крутилася, мигтіла блискучим боком і видавала глухий рокітливий звук. Хлопець був абсолютно щасливий.

Шеф скосив на мене оком, чхнув і тихо спитав:

- Як?

- Новорічна магія, шеф.

Той кивнув, і ми почали їсти олів’є.

Любі читачі, якщо вам сподобалась ця новорічна історія, нагородіть її зірочкою, мені буде приємно))

Якщо вам сподобалися пригоди Андрія - читайте ще оповідання про його пригоди "Третій вагон" (завершено) і "Звягельські привиди" (завершено).

З Новим роком!

❄️❄️❄️❄️❄️