Четвертий кидок: три і п'ять

Це був Гартон, офіційно зареєстрований троль. Тролем бачив його тільки я, бо завжди на завдання вдягав особливі лінзи, розроблені нашим Відділом особливих засобів. Вони дозволяли бачити істот (так ми називали міфічних персонажів) через їхні наведені личини. Мені пощастило, що Гартон не знав мене, бо тролями та ограми займався мій колега Дмитро Тетенко. Але зі справами зареєстрованих істот були ознайомлені всі співробітники. У шефа був пунктик, він змушував усіх нас знати їх напам'ять. Якщо якийсь новачок з'являвся у відділі, перші кілька тижнів він працював із паперами, зазубрюючи імена та адреси істот. Потім шеф влаштовував своєрідний екзамен. І якщо хтось забував когось із істот, то премію чи додаткові виплати "за шкідливість" у поточному місяці були під великим питанням.

Тролів у нашому місті було четверо. Це були мостові тролі, й кожен мав свій міст. Адже відомо, що такі тролі з давніх давен жили під мостами, знімаючи плату за перехід відгадками. Якщо хтось не міг розгадати складні загадки, то залишався служити в них до кінця життя або відкуплявся за великі гроші. Часто тролів у книгах чи казках зображають потворними здоровенними істотами з величезним носом. Так, вони досить високі у порівнянні з пересічними людьми, та й зовнішність мають не дуже привабливу, але якщо порівняти їх, наприклад, із борцями сумо, то важко буде сказати, хто красунчик, а хто ні. Вони просто інші, та й усе. У тролів алергія на ультрафіолет, сонячне світло. Тому вони ведуть активне життя переважно вночі. Але є такі, хто й удень може перебувати на вулиці, хоч вони й уникають прямих сонячних променів. Це вам не вампіри, яких сонячна непереносимість доводить до смерті. А ще тролі дуже люблять гроші. Та й хто їх не любить? Мостові тролі нашого міста нині живуть біля своїх мостів у шикарних квартирах чи особняках і в ус не дують: у них все є - гроші, жінки, нерухомість, круті машини… В давні часи тролі викрадали людей, щоб ті служили їм, а зараз у них свої компанії та фірми, куди люди самі охоче йдуть працювати.

Одразу ж я почав згадувати, як захиститися від троля, знешкодити його. Хрест (натільний хрест на мені завжди!), церковний або й будь-який дзвін, свята вода, ніколи не вітатися з тролем за руку, не приймати ніяких його подарунків та не називати свого імені. Ну і, звичайно, сонячні промені.

Оті всі байки про те, що тролі пожирають людей живцем, вони самі поширюють серед людей, аби їх боялися і дарма не турбували. Спочатку це було хитрим прийомом, щоб відлякати неприємних людей-сусідів, які постійно намагалися викрасти скарби тролів, а потім стало зручним способом уникнути сплати податків.

Тролі, проте, дуже законослухняні громадяни. Вони ніколи не порушують правил співіснування з людьми. Не порушували донедавна.

Гартон продовжив, користуючись збентеженою паузою учасників гри:

- Мене звати Арт. Я спонсор цьогорічної Великої Гри. Все, як і домовлялись, золотий кубок і здійснення бажання для переможця, якщо такий, звичайно, буде, - гмикнув він, скрививши рота в кривому оскалі. - З вашого боку - спогади, які вам неприємні. Вони наситять кулю енергією для виконання вашого бажання. Якийсь непотрібний, дурний спогад, який вас мучить, тривожить чи змушує червоніти від сорому. Хороший обмін, чи не правда?

- Якщо це якийсь святковий розіграш, то я відмовляюся брати в ньому участь! - крикнув Іван Германович, безуспішно смикаючись у кріслі.

- А я згодна, навіть ду-у-уже! - раптом сказала Вікторія, погляд якої перебігав із золотого кубка на екран і назад. - Адже той, хто не згоден, вибуває з гри? І шанси виграшу зростатимуть?

- Саме так, - кивнув троль.

Цікаво, кого Вікторія бачить на екрані? Успішного бізнесмена в літах, весь вигляд якого так і кричить про великі гроші? Такі, як вона, якраз шукають подібних "папиків", що спонсорують їхні забаганки. А може, я й помиляюся, поки що вона для мене "темна конячка".

-  Я теж згоден, - підтримав Вікторію Степан.

За ним погодився продовжити гру й Микола. Я теж кивнув, відповідаючи на німе запитання в погляді пана Василя. А от Галина зволікала з відповіддю. Здавалося, вона схильна була теж відмовитися від сумнівної й дивної гри, але, врешті, сказала:

- Я згодна.

- Ви остаточно відмовляєтесь від гри? - ще раз перепитав адміністратор в Івана Германовича.

- Так, остаточно. Це якась маячня, ці всі загадки, кулі, бажання! Якісь дурні спогади. Я прийшов грати в складну цікаву гру, а тут якийсь філлер*.

- Ви програли й вибуваєте з гри! - урочисто проговорив пан Василь. - Міст чекає на вас!

Він простягнув руку і вказав на стіну.

Вся наша компанія рефлекторно глянула на стіну, на якій було намальовано величезний кам'яний міст, під яким притулилося старовинне місто, як під дугою веселки.

А коли погляди повернулися знову до столу, Івана Германовича вже не було за столом, він дивним чином зник зі свого крісла.

____________________

*Філлер - (від англ. to fill -заповнювати) коротка карткова гра для заповнення вільного часу. Зі сленгу настільщиків.