Загадка-розгадка

Третій кидок: п'ять і п'ять, дубль

Всі присутні підійшли ближче до пана Василя, тільки Галина піджала губи і демонстративно всілася на найближчий стілець, ігноруючи чи то Вікторію, чи то адміністратора. Якісь старі рахунки? Спільні проблеми поза стінами клубу? Цікаво. Гравці наче не повинні бути знайомими між собою.

Адміністратор вказав на столик у центрі кімнати і попросив усіх розсістися відповідно до номерів, вказаних біля крісел. Я вже сидів у кріслі навпроти номера три і відчув, що воно дуже зручне, як модно зараз казати, ергономічне.

Пан Василь стурбовано прослідкував, щоб усі всілися, а потім урочисто й голосно виголосив:

- Велика Гра почалася! Сьогодні ви граєте в дуже просту гру, яка називається "Загадка-розгадка"!

Він виклав на стіл тонку колоду карток сорочками доверху, а поряд поклав два гральних кубики. Поки він це робив, всі за столом, наче зачаровані, слідкували за його рухами. Пауза тривала недовго. Гравці навколо столика відреагували по-різному. Хлопці голосно засміялися, Галина просто скривилася, Іван Германович вигукнув "Та ну, ви знущаєтеся?!", Вікторія спитала "Ваааууу! Круто! А що це за гра?", я промовчав. Адміністратор не звернув уваги на репліки і продовжив:

- Наша гра відбувається у новорічний, тобто незвичайний, чарівний вечір, а отже, й гра буде особлива. Це буде гра, яка змінить ваше життя. Також будуть новорічні подарунки від клубу, від нашого спонсора і… незвичайні ставки  від кожного з вас.

Присутні за столиком притихли, тільки Вікторія закусила червону ідеальну губку й гмикнула.

- Переможець отримає наш золотий кубок, і, так, Вікторіє, він справді зі щирого золота!

Тепер навпаки, Вікторія затихла, незмигно дивлячись на золотий кубок, який стояв недалеко на полиці, Степан і Микола навперебій почали скептично перепитувати, чи це правда. Іван Германович навіть спробував встати, щоб помацати переможний трофей, але чомусь не зробив цього. Його обличчя набуло бурякового кольору, і він почав смикатись у кріслі. Ми ж з Галиною тепер мовчали вдвох.

- Все, що я скажу зараз, повинно залишатися в глибокій таємниці! - продовжував далі адміністратор, задерши бороду, чим став мені ще більше схожий на гнома. - Велика Гра є непростою грою. Граючи в настільні ігри, ви отримуєте емоційне задоволення, занурюючись у чарівні світи. Це не комп'ютерні ігри, де віртуал надає вам лише особисті емоції, ігри в настільки - це поєднання втіхи, розділеної з конкретними людьми в реальному житті. Це енергія життя й магії!

Пишномовний монолог пана Василя почав набридати. Я демонстративно зітхнув, а Іван Германович тихенько кахикнув. Адміністратор пришвидшився:

- Отже, я розкажу вам, як проходитиме гра. Ми за допомогою високих технологій створили аналог магічної кулі, яку треба заряджати не за допомогою електроенергії, а акумульованою ментальною енергією, яка виникає під час настільної гри.

Пан Василь дістав з кишені скляну кулю завбільшки з велике яблуко і поклав її на підставку, яка стояла посеред стола. Такі сувенірні кулі з дідами морозами, сніговичками, засніженими будиночками часто продаються як сувеніри на Новий рік. Всередині кулі крутилася і не вщухала завірюха з білих пластівців, схожих на сніг.

Він обвів усіх багатозначним поглядом. Учасники гри втупилися в кулю і слухали дуже уважно, а в мене в голові крутилася асоціація з іграшкою, яку в інтернет-магазинах підписують "магічна куля для пророцтв", - колись купував таку в подарунок племінникові.

- Кожен з вас тягне картку і відгадує загадку, там написану. Якщо ви відгадали - картку тягне наступний гравець. Якщо ні -  ви віддаєте те, чого не шкода. Але це не предмет і не матеріальна цінність - це будь-який ваш неприємний спогад. Ви розповідаєте його перед магічною кулею, і вона заряджається. Отже, спогад є вашою ставкою. Але! - коротун наголосив на цьому слові, щоб привернути увагу, бо всі почали переглядатися і здивовано знизувати плечима. -  Мушу попередити, що подія, про яку ви згадаєте, змінить ваше життя назавжди! Переможцем буде той, хто відгадає три загадки зі своїх карток. Він отримує золотий кубок і магічна куля, насичена спогадами присутніх, виконає будь-яке бажання переможця! Звичайно, в межах розумного.  Адже зараз Новий рік! - якось нелогічно закінчив пан Василь.

- Не зрозумів, - сказав Степан. - Що за нісенітниці ви тут нам розказуєте? Немає таких технологій, щоб створити виконувач бажань! Це я вам як фізик кажу! І спогад? Навіщо?

- Спонсор гри - дуже ексцентрична людина. Він, до речі, дивиться нашу гру онлайн! - пан Василь ткнув пальцем у великий екран телевізора на стіні.

Там щось замиготіло, зашипіло, а потім з'явилося зображення нашого столика і всіх гравців навколо нього. Я побачив себе у новорічному светрі з оленем, який купив на розпродажу й одягнув сьогодні на гру, бо подумав, що це буде доречно й прикольно.

Поки всі розглядали себе на екрані телевізора, а Вікторія обурювалася, що вона сидить до нього спиною і їй не видно себе, я здивовано думав про те, що гру для новорічного турніру обрано дуже просту, хоча мені це, якраз, було на руку. В принципі, тоді напрошувалася думка, що на Великій Грі, як не дивно, гра не була основною дією. Головним був сам процес отримання плати за програш та виплата ставок. І ще я обмірковував незвичайну плату за помилку в грі, яка пропонувалася гравцям. Почав згадувати, який же спогад мені неприємний. Про що я думаю! Всерйоз! Але ж це неможливо, бо неможливо в принципі.

- Всі сидять там, де вони сіли спочатку! - гаркнув раптом адміністратор, марно намагаючись заспокоїти Вікторію, яка вже домовилася про обмін кріслами зі Степаном, який, видно, запав на красуню, бо аж пожирав її очима.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше