12. Північна садиба

Вранці спорядили другий екіпаж.

Стелла, що поїхала вчора, забрала собі карету більш комфортабельну, а господареві особняка залишилося задовольнятися менш пристойним засобом пересування. Рейзельд відреагував на це стиснутими зубами, але нічим більше свого обурення не видав.

Після сніданку герцог із дочкою у супроводі Тар'ї та Миха поїхали до міста. Поки вони закінчували підготовку у дворі, я чула як маленька маркіза захоплено щебетала про ярмарок, подарунки та гуляння на центральній площі. Кілька разів її розповідь перебивав кашель, і в ці моменти у погляді Рейзельда з'являвся непідробний страх. Коли Мих уже сидів на козлах, чоловік поважно подав Мірабель руку і вона скочила в карету.

Я спостерігала за їх від'їздом з вікна особняка, не бажаючи траплятися на очі герцогу та маркізі.

Як тільки за панами зачинили ворота, Феленій допоміг Бріті навести лад і сам вирушив у село, до своєї нареченої, а ми залишилися святкувати в садибі.

- Ну, і з чого ми почнемо? - Запитала я у Сью, коли ми копошилися на кухні.

- Солен і Захар спорудять багаття, Ілія та Леська організують місце у дворі, а ми вирушимо у льох і наберемо нам їстівного.

Я кмітливо кивнула і підійшла до виходу з приміщення.

- Тільки кошик візьми, - крикнула мені Сью. Змінивши траєкторію руху, я слухняно підійшла до полиць і потяглася за потрібним мені предметом, але застигла як укопана, дивлячись на маленьку ящірку. Вона нерухомо сиділа між речами та дивилася на мене очима намистинками. Яскраве чорно-оранжеве забарвлення луски поблискувало в темному кутку.

- Арелі?

- Тут саламандра, - тихо відповіла я, ледве ворушачи губами. У мене навіть подих перехопило, а істота невідривно дивилася на мене своїми витріщеними очима, схожими на дві темні перлини.

- Саламандра? - ахнула Сью. – Як? Вона ж... Тут багато дерева.

"Тут майже все з дерева" – хотілося виправити мені, але я так і не рушила з місця.

Якщо тварину не лякати, вона залишиться звичайною ящіркою, але варто їй запідозрити загрозу смерті... і в особняку почнеться справжня пожежа.

Саламандри стародавні істоти, відлуння першої Іскри. Вона відкинула тінь, яка стала первозданною пітьмою, і створила єдине світло. А вже ці дві сутності створили світ. Принаймні так написано у книгах.

Вогняні ящірки живуть у горах, біля жерла вулканів. І на півдні, де спекотно усі дев'ять місяців літа. Що вона могла забути в особняку, розташованому так далеко на півночі?

- Принеси шматочок м'яса та глиняний горщик із кришкою. Тільки йди повільно, - скомандувала я. У моєму тілі та думках встановилася дивовижна чіткість. Мені треба було виловити вогняну красуню і викинути її хоча б надвір.

- М'ясо тільки у льоху є. В'ялене, - пискнула Сью.

- Неси.

Я почула тихі кроки за спиною. Ящірка смикнула головою, вловлюючи рух моєї подруги.

- Не рухайся, хороша моя, - ласкаво вмовляла я саламандру. - Як же ти сюди потрапила?

Вона знову дивилася на мене чорними круглими очима. Вони здавались мені розумними, ніби істота розуміла мене, але не могла відповісти.

На підтвердження цих думок, ящірка висунула роздвоєний язик, доторкнувшись ним повітря, а потім зробила кілька швидких кроків уперед, наблизившись до моєї витягнутої руки. Зусиллям волі я змусила себе не рушити з місця. Язичок істоти майнув зовсім близько до моїх пальців і їх обдало теплом.

Здається, хтось нервує.

Я обережно вислизнула з черевичків і ступила на холодну підлогу босими ногами.

"Швидше, Сью" - подумки благала я, сама судомно прикидаючи що робити, якщо шкідливе земноводне все-таки спалахне, як гніт на пороховій бочці. Початкову Іскру простою водою не згасити.

- Дістала, - шепнула Сью від дверного отвору, не наважуючись підійти. Я повільно простягла другу руку в її бік, стежачи за ящіркою. Чорно-жовтогарячий хвіст вильнув убік, змусивши моє серце пропустити удар, але саламандра залишилася на місці.

Служниця акуратно підійшла до мене і вклала в руку глиняний глечик.

- М'ясо кинь усередину, - сказала я. - А кришку поклади на полицю, щоб я могла дістати. Хто з тобою прийшов?

- Тут Солен та Ілія, - зам'ялася дівчина. - Вони... можуть якось допомогти?

- Нехай розступляться, звільнять коридор і відчинять двері.

Сью пискнула щось на знак згоди та відійшла. А я звернулася до незваної гості:

- Малятко, а хочеш їсти? Дивись, на дні горщика є м'ясо для тебе.

Я повільно піднесла глечик до полиці, демонструючи широку шийку саламандрі. Вона зробила кілька зляканих кроків назад і завмерла. Я теж.

Роздвоєний язичок знову висунувся з пащі рептилії й вона зацікавлено підвела голову, заглядаючи в глечик. Я повільно присунула його ще ближче.

Перший несміливий крок до ласощів. Другий. Третій. Я трохи подалася вперед і ось саламандра нарешті ковзнула всередину.

Я різко смикнула глиняний посуд, перевертаючи його з горизонтального положення на вертикальне, горлечком вгору. Другою рукою схопила кришку, накрила глечик і з усіх ніг кинулась тікати. Рахунок пішов на секунди.