Вступ

Привіт.

Та чого ти стукаєш? Заходь так.

Без моєї згоди тебе у глибини моєї свідомості ніхто не пустив би.

Я ж знав, що ти прийдеш.

А тому формальності зайві.

Не дивуйся, що ця кімната схожа на слідчі кабінети, які ти бачив у кіно.

В цьому – головний недолік і головна перевага конструкцій, побудованих свідомістю: ти можеш зробити їх будь-якими, але все одно вони будуть схожі на те, що тебе колись вразило.

Не соромся, підходь сюди, до столу.

Ось вільний стілець.

Як бачиш, їх усього двійко – для мене і для тебе. Але цього більш ніж достатньо.

Я більше нікого, крім тебе, не чекаю.

Тому можна розпочинати.

Яка думка відвідує тебе першою, коли ти чуєш слово "детектив"?
Хоча стій… Не відповідай.
Звук твого голосу може порушити ідилію, яка тут панує.

Дай відгадаю: у твоїй уяві малюється образ крутого хлопця, який, як горішки, лускає злочинців.

І це правильно.

Але чи всебічно?

Ти читав Верна? Мав читати. Звичайно, не тому, що він входить до шкільної програми. Я вірю, що тобі було так само цікаво читати його, як і мені.
Знаєш його "Таємничий острів"? Та напевне знаєш.

Пропоную запитання: як можна назвати характер думок Сайреса Сміта, завдяки яким він дійшов висновку про існування "таємничого помічника"?

Стій-стій… Я відповім за тебе. Ідилія тиші, пам'ятаєш?

Коротше. Те, що робив Сайрес Сміт, щоби виявити Капітана Немо, – це різновид роботи детектива.

Розумієш, до чого я?

Я до того, що бувають випадки, коли детектив потрібен, щоби вистежити і розгадати діяльність того, хто не є злочинцем, а радше навпаки. Діяльність того, хто не завжди пояснює мотиви своїх вчинків, але хто завжди готовий і хоче тобі допомогти. Діяльність того, кого ти не бачиш, але наслідки роботи якого впізнаєш, тому що маєш здатність читати його "почерк".

Сьогодні ти тут для розгляду саме такого випадку.

Подивись на стіл. Бачиш дві фотографії?

Давай я зіграю Шерлока, а ти - Ватсона.

Що між цими фотографіями спільного?

Так, на них великі родини.

А глибше?

О, твої очі вже потягнулися у лівий нижній кут першого фото.

Побачив?

А тепер поглянь на друге фото. Куди зараз побіжать твої очі? Невже у правий нижній кут?

Молодець.

Здогадуєшся?

Добре. А тепер подивись на стіну навпроти нашого столу. 
Тобі добре видно мапу?

Я не був оригінальним. Тут витримана класика жанру: гвіздочки-кнопочки позначають кожну локацію, пов'язану з нашою загадкою, ниточки – очевидний зв'язок між деталями історії.

Але бачиш порожні гвіздочки біля кожного населеного пункту? Підписи до них доведеться прикріпити тобі. Власноруч.

Візьми он на підвіконні папірці та маркер.

Узяв?

Добре.

Почали.

Перший папірець підпиши так: "Людмила Ханіна". Другий – "Петро Панадій". Третій – "Надія Кунець". Четвертий – "Анатолій Бережняк". П'ятий підпиши "Саша Панадій". Шостий – "Владік Панадій".

Сьомий папірець залиш непідписаним.

Навіщо?

Потім поясню.

Насправді цих папірців має бути набагато більше. Але щоби ми не заплуталися, для реконструкції подій цих семи досить.

Хоча ні. Мало не забув.

Давай ще восьмий.

Потім ти закріпиш його угорі, над мапою.

Але ти маєш вписати в нього ім'я того, на кого вкажуть факти і твоє чуття.

Вірю, що ти дуже кмітливий.

І сподіваюся, що тобі не потрібно пояснювати, що між фотографіями двох родин та мапою є глибокий зв'язок.