Частина 34

- Давно це було, більше року вже минуло, - знизав плечима шинкар.
У питному закладі було по-ранковому тихо і безлюдно, тільки копошилися дві рознощиці, протираючи столи. Роан приїхав у село з самого ранку, вирішивши дізнатися про тих дівчат, про яких говорив граф Іоллано.
- А ви спробуйте пригадати, - кидаючи на стійку золоту монету, сказав маг. Шинкар на монетку глянув з цікавістю, згріб її мозолистою рукою, прикусив зубом, пробуючи на м’якість сплав. Судячи з блискучих очей – якість золота чоловіка влаштувала.
- Я знав не всіх, - пробасив чоловік, - ви ж знаєте, як дівчата на чаклунів ласі. Пообіцяв, мабуть, їм гарне життя, ось вони за ним і припустили.
– І батьки спокійно відпустили? – здивувався Роан.
- Не знаю, але плакати по них ніхто не думав, - запевнив мага шинкар, - дочка мірошника пішла, дочка Сари-ткалі - втекла. Ще були дівки, але про них не знаю. Поголос йде, що графинька з гірського замку теж за магом пішла, але тут я сказати точно не можу. Могла і вийти заміж, дівка гарна була, знатна. Може, й балакають даремно.
Графа пересмикнуло від слів шинкаря. Цілком ще діти збігали з магом у невідомому напрямку, а їх і не тримали? Батьки з легким серцем відпускали дочок у невідомість… У світлі таких подій дикі звичаї Гріммо, з його контролем над дівицями, вже не здавалися такими суворими.
- А мага того хтось бачив? – спохмурнів Роан.
– Ну, бачили… батьки ж бачили, куди дочки йшли, – хмикнув чоловік, – він уночі приїхав.
- І він поїхав прямо до цих родин? Або шукав і розпитував.
- Ні, не розпитував.
– А якого віку були дівчата? Приблизно однолітки?
- Так, добродію, вони всі одного літа народжені, - посміхнувся в вуса шинкар, - і графиня наша, і ці дівки одного літа народилися, вісімнадцять років тому. Ще коли були живі колишні граф і графиня, то вони подарували різне з цієї нагоди всім сільським дітлахам. А одноліткам графинчиним сукні, як у маленької багачки. Дуже вони на народження доньки чекали. Довго не слало їм небо спадкоємця... І за радістю одразу біда прийшла. Після пологів графиню скосило. Граф, той уже не молодий був, від старості пішов із життя. Тоді його братик замок до рук і прибрав. Ми, чесно, чекали, що він на графинці одружиється... Може, тому вона й стрекача дала, доки вісімнадцять не виповнилося.
Від почутого Роан остовпів. Все так просто? Дівчата-однолітки, народжені влітку… Збіги бувають різні, але не настільки, щоб в одному селі і стільки одночасно. Ще одна монета полетіла з дзвоном на стільницю, а маг вийшов у задуху дня, що набирав сили. Можливо, чи варто навідатися до батьків дівчат? Шинкар називав імена та місця роботи – знайти не складно…
- Коли ти збирався мені розповісти про Майрі? – пролунало втомлене запитання з тіні.
Величезна яблуня росла біля порога корчми, звисаючи гілками до самої землі. Тінь від дерева змістилася, падала на стіну корчми, чорніла і заглиблювалася. Невдовзі з її похмурого нутра з’явилася постать у плащі з капюшоном. Кейдар Россо вийшов на світ, скидаючи каптур з голови. Побачивши старійшину тут, у такому місці, Роан трохи здивувався, але незабаром згадав про слова Зіфа.
Їх із Майрі зникнення викликало резонанс, тепер уже буде складно приховувати, хто вона така і як потрапила до графа Шантарро. Залишилося зрозуміти, що знав сам Россо і яку роль грав у цій історії.
— Якщо бути чесним — нема про що розповідати, — сказав Роан.
– Правда? - Кейдар підняв очі до неба, милуючись пухнастими хмарами на синій гладіні, - я думав, ми про все домовилися.
- Це ви казали, а я кивав, - складаючи руки на грудях, прошипів Роан, - я не збираюся сидіти і нічого не робити. І я хочу знати…
- Знання не завжди добре, мій хлопчику, - похитав головою Кейдар, - іноді краще жити в невіданні, але спокійно та щасливо.
- Я так не зможу!
- А впевнений, що зі знанням того, що відбувається, зможеш? – різко обірвав графа старійшина. Роан навіть відступив на крок, почувши гарчання у завжди спокійному, трохи лінивому тембрі голосу старого.

***

 - Що вам відомо про Майрі? – холодно сказав Роан, так само не миготливо дивлячись на Кейдара Россо.
Якщо спогади дівчини вірні, то дід не хотів віддавати її старійшинам, побоюючись за збереження життя Майрі. І якщо Кейдар Россо так розлютився, то це може означати тільки одне – дід мав рацію у своєму пориві.
— Мені більше цікаво, що про це створіння відомо тобі, Роан, — похитав головою старійшина, — з того, що я бачу, ти навряд чи здатний критично мислити. Як, втім, і Вааль, який приховав від мене виявлення цієї дівчини. За що й поплатився.
Роан відступив на крок, з жахом дивлячись на того, кому звик довіряти та вважати другом. Россо змахнув рукою, активуючи кокон тиші навколо магів. Звуки ззовні стали тихішими, фарби змазалися. Двох чоловіків ніби накрило мильною бульбашкою, яку не помічали звичайні люди, які снували по двору.
- То ви знали про причину смерті діда? - Видихнув граф Шантарро.
- Знав, - стомлено зітхнув Кейдар, - Розіс сказав мені тієї ж ночі.
– Розіс?
У Роана складалося відчуття, що він впадає в шаленство. Що далі він слухав старійшину, то дикішим здавалося йому все, що відбувається. Воно все більше і більше скидалося на марення чи галюцинацію.
— На цвинтарі не було його кісток, Роан, — сказав старійшина. — Розіс Варфасс був і моїм другом. Його кістки надійно заховані від цікавих очей, щоб секрети, які він зберігає, не стали відомі непосвяченим.
- Та що це за секрети такі, що ви їх зберігаєте з таким завзятим?! І чому я не маю права знати, хто вбив діда?
Від цього вигуку сколихнулося захисне поле «бульбашки», віддалося у вухах луною. Курка, що проходила поряд з магами, в паніці замахала крилами і відскочила. За спиною Роан уже відчував темряву. Россо з жалем дивився на графа Шантарро, явно теж бачачи демона, що встає за його спиною.
- Тому що Вааль не хотів, щоб ти знав таємницю свого народження і ту гидоту, що з ним пов’язана! Я обіцяв Ваалю берегти цю таємницю...
Голос Россо звучав стримано і спокійно, він продовжував дивитися Роану в очі і не намагався захиститися від гніву мага. А графу все складніше було тримати у вузді свій гнів, утримувати зв’язок зі свідомістю. Россо зітхнув знову. Змахнув рукою. Тінь яблуні знову стала проходом у світ тіней, старійшина розвернувся до Роана спиною і зробив крок у пітьму, потім махнув рукою, закликаючи мага йти за ним. Що відбувалося, граф Шантарро розумів важко, але вроджена недовіра змусила насторожитися.
— Я не хочу балакати про секрети в цьому світі, — долинуло з темряви, — якщо тобі так важливо знати правду, йди за мною.
Сірий світ зашелестів пісками, гув у порожньому просторі вітер, снували темні постаті в напівтемряві. Россо зупинився, сховавши руки у широких рукавах мантії. Тінь за спиною графа задоволено забурчала і сховалася, ніби світ мертвих її заспокоїв чи приспав.
- Отже, питай, - кивнув Кейдар.
- Хто донощик?
- Міліса, - знизав плечима Россо, - вона вірна тобі, закохана до непритомності. Мені було корисно знати про твоє самопочуття. А з появою Майрі інформація стала ще цікавішою.
Щось таке Роан і підозрював, залишаючи завжди захисні чари на дверях до кабінету. Але з появою Майрі він став менш обережним. Болтав з дівчиною про справи в не захищених місцях. Саме у підвалі Майрі повідомила графу про Розіса...
- І що ж такого страшного я маю дізнатися?
Россо підняв вказівний палець, виводячи в повітрі той знак із завитків і петель. А слідом за цим рухом у графа Шантарро прийняло палити в грудях, біль був нестерпний, сорочка на грудях тліла, оголюючи знаки, що світятилися на шкірі. Роану коштувало великої праці встояти на ногах і не впасти в піски світу тіней.
– Спочатку ми були переконані, що твої батьки стали жертвами божевільної секти, – почав казати Россо, – що їх одурманили бажанням створити нове життя всупереч правилам магії. Почасти так воно й було... Твоя мати свято вірила, що саме обряд допоможе їй зберегти твоє життя та створити сім’ю із вибраним нею чоловіком.
Руни перестали горіти, згасли, біль теж заспокоївся, а ось сили графа покинули. Роан стомлено опустився на пісок, насилу вловлюючи зміст слів старійшини.
- Твій батько з самого початку знав, що він збирався з тобою зробити. А мати... вона була закохана та обдурена.
- Про що ви? – жахнувся Роан. – Їх повінчав самітник у диких землях!
– Цю казку вигадали я і твій дід! Тоді ще всі думали, що твій батько став лише жертвою та вбитий втратою дружини!
Кейдар Россо сів поруч з Роаном навпочіпки. Було видно, як тяжко давалися магу ці слова. Він справді не хотів усе це розповідати Роану.
– І що я таке? – хрипко спитав Роан.
– Обладунки, – кивнув старійшина, – з невдалих... Таких, як ти, було десяток. На жаль, усі, окрім тебе, пішли з життя, не доживши й до року.
– Самі пішли з життя? – з кривою усмішкою спитав маг.
Він не мав ілюзій, знаючи, що роблять з неугодними заради загального блага. Кейдар промовчав, не заглиблюючись у тему дитячих доль. Графу Шантарро вперше за довгі роки життя стало страшно по-справжньому. І не за своє нікчемне життя.
– Те, що сидить у тобі, – не аномалія через змішаний шлюб, – продовжував казати Россо, – Це уламок темної сили, яку помістили в тіло новонародженої, вмираючої дитини. Ті божевільні вірили, що за допомогою вас вони зможуть відкрити шлях темним силам, змінивши світ знову. Зберуть уламки разом, і в новому бою у Світла не буде шансів. Тільки їхня витівка не вдалася... надто багато сили для новонародженого, нехай і мага. І надто багато слідів для магічних дізнавачів. Їхній обряд перервали.
– А батько?
- Весь цей час ми думали, він мертвий... точніше, я був у цьому певен.
І знову багатозначна пауза. Не за гарні очі маги стають верховними. На вершину влади потрапляють ті, хто здатний ухвалювати рішення. І не найблагородніші. Тому Вааль Шантарро зрікся таких привілеїв, і тепер ясно, чому старий пішов зі світу Гріммо.
- І де ж батько? – прошепотів Роан.
Хоча навіщо він спитав? Відповідь була на поверхні, просто страшно було її прийняти. Ось і дід не зміг, тому й тяг з листом у ковен. Тому й ховав Майрі...
- Боюся, про це міг знати Вааль... Але йому заткнули рота.
Роан майже не пам’ятав батька. Цей чоловік побоювався сина, цурався його, а потім взагалі втратив до дитини всякий інтерес. І тепер виходило, що він живий? І смерть старшого в роді Шантарро... на його совісті?
- Замок Прогассо, там були найманці. Чи не хочете ж ви сказати?
– Членів секти було вибито. Всіх, – кивнув Россо, – включаючи гаданого лідера... Мені дуже шкода, Роан. Я був проти цієї брехні, але Вааль наполіг. Він не хотів завдавати тобі болю.
- Тобто я і десяток дітей з темним даром мали гіпотетично відкрити ворота Пітьмі?
- Провести її у світ людей, через усі кордони, - спокійно пояснив Россо.
– І не вийшло?
- Не вийшло.
Вичерпна відповідь. Від неї стало гірко на язиці і захотілося труснути головою сильніше, приводячи думки в порядок. Факт, що він чудовисько, Роана не налякав. Він знав це, він звик до цього факту. Навіть прийняв його.
- А Майрі? Теж обладунки? Але ж вона не маг!
– Вона відмичка, – охоче відповів старійшина, – Тепер це очевидно, коли дівчина змогла провести тебе через межі світів. Мабуть, таким був план. А ми змогли відстежити лише перший його ступінь. І якщо хтось намагається повторити колишній обряд, то вони мають натхненника. Тобі було сім, коли зник батько. Нескладно порахувати, що в той же час народилася ця дівчина та подібні до неї. У далекому минулому ми вирішили, що все закінчилося... А це був лише початок...
А ось ці слова Роана вже не на жарт налякали. Він був гідний життя та поблажливості завдяки високому становищу та стародавньому роду. А хто були інші діти? І хто для Кейдара Россо Майрі? Перешкода? Небезпека? Чи не гідна життя істота? Якщо згадати самого графа Шантарро та його знайомство з Майрі, то погляди Кейдара Россо цілком зрозумілі.
- Майрі навіть не знає свого призначення! - вигукнув Роан, намагаючись стати на ноги.
– Це вже не важливо, – пролунало у сірості похмурого світу.