Частина 14

Я кліпнула. Очі не зникли. Я перевірила у себе пульс. Непомітно торкнулася рукою чола. Жару не було. Тепловий удар? Безумство? У моїй душі закрутилася боязка надія, що я отримала від Розочки копитом у лоб і смирно собі лежу на бруківці без пам’яті. А це все сон... Жах! Допоможіть мені хтось!
- А, Пірос, - раптом промовив Шантарро і махнув... каміну.
Отже, надія, що мене зіскоблять з бруківки, і я поїду колесити світом далі, здохла. Я вражено спостерігала, як з вугілля піднімалося полум’я, воно росло, виплескувалося через камінну решітку на дорогий паркет і... піднімалося вгору, набуваючи обрисів рудоволосого юнака з жовтими очима.
Елементаль! Я чула про них. Це були не егрегори, бездушні створіння із замкненою в них стихією. Я пам’ятала, що дядько розповідав мені про елементалів і казав, що елементаля полонити не можна. Елементалі були духами природи, їх можна було покликати і просити про допомогу чи службу, але тільки з їхньої доброї волі. Духи природи незримо були присутні й у світі людей, і побачити себе не давали, тільки шелестом листя чи співом вітру спілкувалися з людьми.
- Знайомся, Пірос, це Майрі, - сказав Шантарро, - дивно, я чекав, що першою не витримає Валія. Ти здивував.
Мені здалося чи ваза з квітами, що стояла на столі, тихо хихикнула? Хоча в цьому будинку хихикати і моргати могло що завгодно й у найнесподіваніший момент.
– Просто як можна стриматися, якщо сам Роан Шантарро з’явився на вулицях міста у компанії чудової незнайомки зі світу людей! – захоплено заявила ваза. Квіти в кришталі хитнулися, а потім вода виплеснулася на стіл, потекла по полірованому дубу, водоспадом ринула на підлогу, народжуючи на світ дівчину в напівпрозорому одязі. Бліда шкіра, очі кольору гірських озер і волосся блакитного кольору. Щелепа моя вже як відвисла, так і залишилася лежати на колінах. Я втомилася дивуватися і розуміти, що тут відбувалося – також.
– Про це вже написали у газетах? – стомлено спитав маг, дивлячись на водну дівчину. - Ти ж знаєш, Ронні, - пролепетала дівчина, - я люблю збирати чутки. А люди люблять пліткувати біля колодязів чи за чашкою чаю, – а потім діва глянула на мене, – вона, мабуть, особлива. Адже всі знають, що граф Шантарро не має серця і він нікого не підпускає до себе.
Її сміх тисячами бубонців розсипався по залі. Мені залишалося червоніти, бліднути і тримати себе в руках. А дівчина зовсім нахабно сіла поряд зі мною і почала з неприхованою цікавістю мене розглядати. Її напівпрозоре плаття було скроєне так, що з боків до середини стегна на ньому були розрізи, і на огляд були виставлені довжелезні ноги в сріблястих черевичках.
- Знайомся, Майрі, це - Валія, елементаль водної стихії, - пояснив Шантарро, - наш світ настільки чарівний, що навіть сили природи тут оживають. Не можу сказати, що це також чарівно, але доводиться терпіти.
Валія з білозубою посмішкою помахала мені, наче я була глухонімою, а потім послала повітряний поцілунок кудись у вікно. Там, притулившись носами до шибки, стояли двоє. Один – кремезний мужлан із зеленою бородою і таким же зеленим волоссям, сплетеним у косу. Другий був біловолосим веселунцем у сріблястому одязі. Шантарро тільки закотив очі, але лаяти цікавих елементалей не став.
- Їх таких тут багато, - так само спокійно промовив маг, - але ось цю четвірку раджу запам’ятати. Вони самі неспокійні та набридливі.
- Це він про тебе, - хитро заявив рудоволосий елементаль, що стояв біля каміна, звертаючись до Валії - якби ти йому не дошкуляла, він би так не сердився.
- Слухай, - Валія насупила сині брови, - це, між іншим, ти тут очі з вугілля витріщав. Я у вазі сиділа, у найкращих традиціях шпигунства.
У скло несміливо постукали. Зеленобородий чоловік білозубо посміхнувся і помахав рукою магу. Шантарро з подихом клацнув пальцями, і вікно відчинилося. Елементаль перемахнув через підвіконня і бадьорим кроком подався до Піроса.
– Добрий день, пане Шантарро, – бадьоро промовив елементаль.
- Добрий день Оллі.- озвався граф.
 - Ви вже вибачте, прогавив цих пройдисвітів, - і Оллі схопив за комір Піроса, - не сердьтеся. Я їм зроблю фізичне зауваження і ви про них і не згадаєте!
І проходячи повз софу, Оллі схопив за руку Валію. Дівчина скорчила скривджену гримасу, але підвелася. Юнак у сріблястому камзолі сидів на підвіконні і з цікавістю вивчав мене.
Оллі зупинився біля мене. Усміхнувся. Помах руки і з лацкана камзола дивного зеленобородого гостя виросла троянда. Дивовижна, свіжа, з крапельками роси на пелюстках ніжного рожевого кольору.
- Це вам, - сказав елементаль, зриваючи квітку - з найкращими побажаннями.
Я приголомшено дивилася на диво, що відбулося на моїх очах, з трепетом прийняла подарунок.
- Теж мені фокусник, - заздрісно промовив Пірос.
Оллі проігнорував слова Піроса і поволік його та Валію до вікна.
- Усього доброго, пане Шантарро, - пробурчав Оллі, виштовхуючи рудоволосого у вікно.
Валію він зсадив дбайливо, потім виліз сам. Тільки білявий хлопчина все ще сидів на місці.
- Зіф, пішли, - гаркнув Оллі звідкись здалеку.
Хлопець зістрибнув з підвіконня і почав зачиняти вікно, на мить завмер, підморгнув мені і змовницьким тоном звернувся до Шантарро:
- Чудовий вибір, на пошуки такої квіточки варто було витратити і більше часу.
І, надіславши мені повітряний поцілунок, Зіф прикрив вікно. Насвистуючи веселу мелодію, пішов і він. Я продовжувала приходити до тями на софі, Шантарро почав помирати від сміху. Сама не зрозуміла, як почала хихикати разом із магом.
— Пробач, Майрі, — засміявшись, промовив маг, — я не сподівався, що вони вже тут. Елементалі істоти цікаві та непередбачувані. Ця четвірка була близькою до моєї рідні по лінії матері. Зіф просто гульвіса, він дух вітру. А ось Валія та Пірос – ці більше за плітками. Один Ольгер намагається їх вгамувати. Він елементаль сил землі.
Вперше за той час, що я знала Роана Шантарро, він так відверто сміявся. У ньому змінилося все, від міміки до погляду, в якому в які віки не плескався потойбічний холод. У цьому божевільному світі Роан Шантарро залишився єдиною живою істотою з тих, кого я знала. Тільки за мить погляд мага змінився, він відкашлявся і відвернувся, ніби згадав щось важливе. Чи схаменувся? Магам соромно спілкуватися з речами? Я сумно опустила погляд на троянду. Вона все ще була чудова. Тільки вже не така чарівна, як мить назад. Чарівний світ явно обіцяв стати мені в’язницею.