Частина 11

Далі вони вже бігли лугом, над яким стрімко темніло передгрозове небо. Вдалині було чути ліниве гурчання грому, навіть пара спалахів блиснула на горизонті. Дощем пахло, але його сіра стіна тільки-но з’явилася на горизонті, повільно підповзаючись до рідкого гайка за млином. Звідти й чулося виття. Роан стомлено роздумував над тим, як його дістали перевертні та упирі. Гай наближався, і серед чахлих деревних стволів уже можна було розрізнити темний силует зі згорбленою спиною і косматою шерстю вздовж хребта. Перевертень у завмерлій метаморфі. Тварина корчилася в судомах і вила.
- Це що таке? – злякано пискнула Майрі, хапаючи Роана за руку.
- Лікантроп, - буркнув маг, - перевертень, якщо простіше.
Роан змахнув рукою, накидаючи на себе та супутницю полог, що робив їх невидимими. Гай наближався, гроза зростала, перші великі краплі вже впали в траву, на плечі. Тільки маг не звертав уваги на намоклу сорочку, він з жахом вивчав габарити метаморфа, наголошуючи на тому, що перед ним не доросла особина.
– Це дитина? – прошепотіла Майрі, яка вже остаточно повисла на руці мага.
- Безперечно, - видихнув Роан.
Від цієї думки стало огидно втричі. Вбивати Роан не любив, але, коли на тебе мчить зла зубаста тварюка, ти лупиш магією не роздумуючи, розносиш у порох, рятуючи своє життя. Але зараз за кущами ожини корчилася в муках дитина, нехай покрита шерстю і вбивця двох селян. Але ж дитина! Він бачив, як у сполохах блискавок за спиною перевертня миготіли силуети.
Перетинчасті крила, пазуристі лапи, породження Мороку нахабно тягли руки до того, хто після смерті поповнить ряди армії темного світу, а тепер ставав одним із його вірних слуг. «Вовченя» заскавучало і впало в траву. Воно ще не стало звіром, але й на людину було схоже насилу.
Так, скручене створіння в клаптиках шерстті і зі жовтими очима, що світяться. Протягнути до нього мережу з тіні було нескладно, сплутати ослаблу тварюку не склало труднощів. Роан зірвав з себе морок і підійшов до гаю спокійніше. Перевертень продовжував скиглити і битися в мережі, а побачивши мага, вишкірився. Засипіли чорні силуети навколо нього, і Роан зрозумів, що Майрі їх також бачить.
- Що це таке? - пискнула вона, - це тіні? Ті ж?
- Ні, - Роан обійшов пов’язаного перевертня, - це проекція Мороку, відлуння його в нашому світі. Вони видні обраним і видають одержимого. Не будь-кого, звісно. Але такого примітивного – так.
Дівчина кивнула і присіла навпочіпки поруч із перевертнем. Той затих і тільки скиглив, дивлячись на неї. І не гарчав. Майрі простягла руку до істоти, навіть занесла її над головою створіння, явно збираючись погладити. Роан рвонувся і встиг відштовхнути дівчину, боляче стукнувши ту по руці.
- З глузду з’їхала, - гаркнув маг, - цапне, теж на місяць вити будеш.
- Але ж він не цапнув, - ображено шепнула вона і кивнула на лікантропа, що спокійно лежав. Той і справді лежав немов ганчірка, дивився в порожнечу очима, що світилися, і ніяк не реагував на мага.
- Не лізь до нього і взагалі сиди тихо, - шикнув на дівчину маг, - не вистачало мені ще з тобою проблем.
- Самі ж сказали, що я не людина, - відразу огризнулася Майрі.
– О! Тепер ти зі мною згодна, - не втримався від іронії Роан, - а з думкою, що ти дурепа, теж згодна?
Майрі тільки зло зиркнула на мага і відвернулася. Але від вовченя відійшла на пристойну відстань, отже, не безнадійна.
- Гей, - покликав Роан перевертня, - ти мене чуєш?
Лікантроп смикнув кудлатим вухом і повернувся до Роана. Вже непогано, ще частина свідомості була у ньому. Адже не відразу темрява захоплювала людину, їй потрібен був час. Змусити дитину вбивати не так і просто, і тим солодша перемога Мороку у війні за душу.
Хоча діти легко піддавалися спокусі, приймаючи небезпечні магічні обряди за звичайну гру. Як хлопчисько, що пробудив зомбі. Морок весь час вів полювання на чисті душі. З них виходили найвідданіші слуги Мороку, якщо полювання приносило плоди. Темрява вміла чекати, вона не поспішала, не робила різких рухів, іноді десятиріччя очікуючи влучного часу для нападу.
І якщо дитина все ще була в залишках свідомості, то це означало, що за свою душу вона продовжувала боротися. А це давало надію. Маг присів поряд з дитиною на траву, магією створюючи над ним і Майрі купол, яким відразу забарабанила злива.
– І хто ти такий, га? - прошепотів Роан, - і що мені з тобою робити?

***

- Ніко! – пролунав тихий голос у темряві гаю.
Шантарро відразу схопився на ноги, реакція мага мене не переставала захоплювати. Я тільки вистежила поглядом джерело голосу, а маг уже безпомилково витріщався туди, звідки йшла молода дівчина. Перевертень, що лежав на траві, заскулив, почав шкрябати по землі кігтистими лапами. Дівчина вправно лавірувала між худих деревних стволів, ховаючись від дощу під щільною накидкою. У руках її був ліхтар із тремтячою свічкою під скляним ковпаком.
Пошарпана спідниця на латках, стара сорочка і вицвілий корсаж. Очевидно селянка, і явно не з багатого племені. Побачивши нас і зв’язаного хлопчика, вона ойкнула і завмерла, з ослаблих пальців випав ліхтар, задзвеніло скло, зашипіла свічка.
- Здрастуйте, - сердито заявив маг.
Його їдка манера спілкування мене вже не зачіпала, але дивно було бачити, як він гарчав на будь-кого, хто з’являється в полі зору. Хоча на хлопчика-перевертня Шантарро дивився з явним жалем.
- Не кричи, - гаркнув Шантарро, - ти хто?
- Ройса, - тремтячим голосом пискнула дівчина, - а це Ніко. Брат мій.
Шантарро кивнув і глянув на хлопця. Потім на небо, звідки так само безперервно лив дощ. Подумав про щось.
- Пане маг! - Дівчина бухнулася на коліна і поповзла до мага.
– Пощадіть. Від її стрімких дій і вереску здригнувся б навіть камінь, тільки не маг. Він з гидливою гримасою розглядав дівчину, що ридала, навіть не намагаючись їй допомогти. Невже він справді вирішив убити дитину? Перевертня! Але ж дитину. І дівчина зовсім молода, явно навіть молодша за мене, зовсім дівчинка. Як можна бути такою байдужою тварюкою?
– Не хвилюйся, ми вас не образимо, – вирішила виявити співчуття я, – ми хочемо допомогти…
- Майрі, закрий рота і не рухайся, - зло гаркнув Шантарро.
Я не відразу зрозуміла, що сталося, тільки коли сполох блискавки висвітлив небо за спиною дівчини, в короткому спалаху майнув силует перетинчастого крила. Спробувала ухилитися, але шию вже міцно стискала пазуриста рука.
- Майрі, я ж казав тобі сидіти тихо, - втомлено видихнув маг. Я могла тільки хрипіти у відповідь, відчуваючи, як важко дихає за моєю спиною дівчина, така безневинна на вигляд і така сильна в реальності. Шантарро здавався незворушним, а ось вовченя знову заскавчало і зло вишкірилося.
- Віддай мені хлопчика, і я відпущу твою іграшку, чаклун, - зовсім іншим, зміненим голосом прохрипіла за моєю спиною дівчина, - він мій! За законом, за правом. Мій!
Шантарро без особливого інтересу глянув на хлопчика, потім знову на мене. Придавив ногою перевертня, що брикався, і посміхнувся.
- Це навряд, - пошепки сказав він.
І вдарив. Хоча я не зрозуміла, що саме сталося, тіло прошила біль, зігнула мене навпіл, а потім потік темряви вирвався з мене, відштовхуючи на траву. Дівчина здивовано скрикнула, явно не чекаючи на такий поворот. Мені вистачило розуму, не дивлячись на біль у тілі, відкотитись убік, щоб не заважати Шантарро бити по дівчині магією. А його суперниця скалилася і шипіла, скликала до себе тіні з-під гачкуватих стволів. Я бачила їхні жадібні погляди і роззявлені роти, вони дивилися на мене і шипіли. Недовго думаючи, я перебігла ближче до Шантарро.
- Стеж за хлопчиком, - наказав маг і ступив до своєї супротивниці.
Темрява потяглася за ним шлейфом, злетіла чорними перетинчатими крилами, ніби відрізаючи нас із вовченятком від світу реальності. Ще ніколи мені не було так страшно, як зараз, коли дві темні хмари схльоснули в одну. Страшно було від цього видовища, від вищучої, наче порося, дівчини. Від того, що з темних кутів гаю до мене тягли руки тіні. І чим більше тривав бій, тим виразніше я бачила гачкуваті пальці, що тяглися до мене.
Вони з напівпрозорих ставали відчутними, поки одна з тіней не вчепилася мені в спідницю, зло смикнувши до себе. У цей момент я виразно зрозуміла, що Роан Шантарро не брехав мені і не підлаштовував зустріч з тінями. Тепер йому було не до того, щоб продовжувати мене залякувати. Він бився і стрімко втрачав сили, чим явно оголював той захист, що наклав на мене.
З розкислого ґрунту виринув силует Науро. Тінь вишкірилася у відповідь нападника на мене, наїжачилась, випускаючи зі спини гострі шипи. Я вже не знала, кого з цих двох боюся більше. Але примарний слуга зумів відлякати від мене потойбічного хижака, а потім спалах, вереск, і темні тварюки знову з шипінням поповзли в свої нори, відкинувши мене в обійми завбачливого Науро. Світ заволокло темнотою, в блискавках мені знову привидівся день атаки на замок Прогассо і дядько Вааль, який щось шепотів мені... викреслюючи дивний знак пальцем у повітрі. Науро струсив мене, приводячи до тями. Видіння зникло, знову залишивши по собі більше запитань, ніж відповідей.
- Отже, ще раз спитаю, - сердито прохрипів Шантарро, - сам підеш чи мені допомогти?
– Здохни, – прошипіла прив’язана до берізки дівчина.
Шантарро хитало, він спльовував на траву кров, але в цій сутичці з одержимою маг виграв, намертво примотавши дівчину до сосны все тією ж темною силою, яку закликав для бою. Дівчина вишкірилася, маг відповів їй втомленою, але злою посмішкою, а потім простяг убік руку. Зразу ж з’явився Науро з мотузкою в руках і теплим пледом під пахвою.
- Майрі, допоможи Науро, - сказав маг, - зв’яжи вовченя.
Я без зайвих питань помчала до хлопчика, двічі мало не впавши в одну з безлічі калюж під ногами. Дощ затихав, тільки полог над нами маг уже не тримав, і ми обоє промокли до нитки. Незабаром дівчину прив’язали до берези вже надійніше, вовченя теж було для вірності пов’язане. Я без побоювання допомагала магу, бо розуміла, якщо він не вбив перевертня і дівчину, коли міг, значить, вирішив допомогти. З запізненням згадала сцену в селі, коли ми виїзжали. Хлопчисько і його мати були живі та здорові... Можливо я чогось не знала про закони магів з Гріммо? Можливо про Шантарро.... але я вірила, що він діє на благо цим двом.
- І що тепер? - Прошепотіла я, коли чаклун стомлено присів біля осики, притулившись спиною до її стовбура.
Виглядав чарівник паршиво. Задихався, хрипів, під очима пролягли глибокі тіні. Він витер мокре від дощу обличчя долонею і глянув на мене. Мені навіть страшно за нього стало, коли я зрозуміла ступінь його втоми, а дівчина ще й злісно хихотіла:
– Ти довго не протягнеш, слабак… Сили не вистачить…
Науро несміливо простягнув мені плед і знову випарувався, я навіть подякувати не встигла всюдисущій тіні. Підійшла до мага зовсім близько, присівши поряд з ним навпочіпки.
- Що ми будемо робити? - Прошепотіла я Шантарро.
– Я – працювати, – знизав він плечима, – а ти – допомагати.
– Як?
- Майрі, я тільки повірив, що ти не ідіотка, не росстроюй мене, - зло прошипів Шантарро. Я боялася цього моменту, хоч і знала, що він настане. У нас з магом договір, він одразу назвав мені ціну, за яку готовий служити захисником. А я тепер точно розуміла, що не виживу без мага, німим нагадуванням про це служив край спідниці з вирваним клаптем, який потягла з собою тінь. Якби Шантарро не приспів до мене, то й мене б із собою стягнули.
Я продовжувала тупцювати на галявині, не розуміючи що мені робити. Віддати силу зрозуміло, але як? Як маги взагалі це роблять? Згадалася та ніч у брудному провулку, і роззявлена ​​паща перед обличчям, і те, з яким болем із мене тягли щось світле та рідне. Невже я перенесу це знову? Той самий біль? Той самий жах?