Частина 8

Роана бісило все. І тракт, і погода, і поодинокі мандрівники, що намагалися поговорити з подорожнім та його попутницею. Але варто було Роану підняти погляд, як балакун починав заїкатися, бліднути і тут же згадував про те, що він поспішає кудись в своїх справах. Шантарро не любив їздити по дорогах, не любив вереску птахів та яскравого світла, шелест світу духів та його розмиті контури подобались магу набагато більше, та й подорож займала там часу в десятки разів менше. Прийшов час повертатися в Гріммо для відновлення сил і для того, щоб почати пошуки відповідей на давно існуючі питання мага.
Роан все ж таки повернувся в будинок герцога, щоб отримати необхідну платню за пророблену роботу. Поїв та поспав, але наранок так і не відчув себе відпочилим. Треба було тікати з цього просмерділого світу людей. І Роан поїхав, вже очікуючи повернення додому, де магія, якою просякло повітрчиться в кров, відновлюючи сили мага. Найскоріше Ровн міг потрапити у Гріммо через Тінь.
Але й тягти із собою егрегора у світ тіней Роан не ризикнув би. Відігнати зграйку „мисливців“ він зможе, але там за гранню, у Майрі вгризеться все населення темного світу. А це вже не жарти. Необхідність трястись в сідлі по виїздженній дорозі бісила. Ще й Майрі причаїлась, лякаючи вдаваною покірністтю. Маг відчував її злий погляд, що вгвинчувався йому між лопаток.
Коли вони полишали будинок герцога, а потім і містечко, Майрі все вертіла головою, розшукуючи когось в натовпі. Роан тільки посміхнувся. Вона чекала тих трьох? Наївна. Вони полишили місто ще у той вечір, маг знав це точно, так як він їх з міста й видворив. А Майрі вражала його своєю впертісттю і вірою в диво. І силою духу... вражаючою для бездушного створіння.
А він же майже злякався, коли йому в обличчя тицьнули уламком скляного графіна. І те як це створіння намагалося втекти, перелізши через паркан. Те як зневажливо воно поводилося з ним... дивувало. Може ж бути таке, що дівчина і правда не знала про своє походження? Могла вона бути жертвою?
- А куди ми їдемо?
Подала голос Майрі.
Вона подавала його і до цього моменту і щоразу з одним і тим самим пианням, яке Роан ігнорував. Він і зараз збирався пропуститице питання повз вуха, не бажаючи повідомляти дівчині, що кінцева точка їх подорожі буде у Гріммо. Люди (а Майрі причисляла себе до них) боялися магічного світу як чуми, і терпіти істерики дорогою додому Роан зовсім не хотів.
- Невже так складно відповісти на моє питання? - не вгамовувалась дівка.
Роан тільки повернув голову, спостерігаючи як Майрі підганяє коня, щоб порівнятись з ним.
- Не складно, - відмахнувся Роан, - просто яке тобі діло? Ти їдеш туди, куди й я.
Маг як раз вивчав карту, намагаючись зрозуміти, куди їхати далі. Світ людей дратував його своєю тьманісттю і одноманітністтю. Схожі дерева та кущі. А сонце неупинно котилося до заходу. Розраховувати час, необхідний для мандрівки, маг так і не навчився.
- Але я маю право знати, куди мене везуть! - торохкотіла Майрі, збиваючи з потрібної думки.
- Ти вважаєш, що це щось змінить? - буркнув Роан, вивчаючи навколишній пейзаж.
Де ця розвилка? Де поворот? Де врешті решт, потрібний пагорб? Все ж таки потрібно було частіше подорожувати через реальний світ, тоді не довелося б так петляти. Ще й Науро не відгукувався на поклик.
- Так ! – буянила Майрі, знову від апатії переходячи в стан бійця. - Змінить! Я буду знати, куди мене везуть, і не почуватимусь порожнім місцем!
Все ж таки її бажання відстоювати свою думку і відвага викликали повагу. А ще веселило те, як вона надувала губи й сопіла, намагаючись здаватися грізною. Роан вирішив, що позлити дівчину буде і весело, і корисно. Покричить, втомиться і відчепиться.
- Ти і правда так вважаєш? - посміхнувся маг.
- Так!
- Ти помиляєшся, - холодно прошепотів віні відвернувся. - Розмову завершено.
Тихе шипіння, наповнене словами не достойними вихованої дівчини, понеслися у відповідь на слова Роана.
- Вам обов“язково бути таким... Таким...
- Яким? - вселився маг.
- Гадом!
- Я попередив тебе, що гад, - знизав плечима маг, - тобі мало моїх слів?
- Я хочу їсти, - злобно промовила дівчина.
Науро відразу ж винирнув із - під ближнього каменя і тицьнув пальцем у дорожній вказівник. Захотілося вдарити гидку тінь ногою по голові. Отже, коли Роан кликав цього доходягу, той мовчав. А мала Майрі попросити їсти - і ось вам, Науро біля її ніг. Сонце вже встигло скотитися до горизонта, але продовжувало пропалювати дірки в маківках мандрівників, визираючи із- за драних хмар. Липка літня духота позбавляла бажання говорити і жити, хотілося лежати у воді і не рухатися. Сорочка прилипла до мокрої спини, не врятувало ні тонке полотно, ні відсутність жилета.
Хотілося крикнути на Майрі та наказати терпіти, але у самого Роана вже боліли плечі та судомило спину. Та й поїсти щось окрім прісного хліба з водою було б непогано. От був би пан Шантарро нащадком мага- практика, то начарував би щось їстівне.... а так лише щось мерве оживити може.
- Кажеш там є їжа? - поточнив Роан, вдивляючись у вказівник.
На поточеній короїдом дерев“яшці було нашкрябано назву села, але Шантарро не вчитувався, вирішивши, що заночують вони там, де буде прохолодно та ситно. Доріжка завихляла між високих трав, потикана поодинокими пучками конюшини, порошниста і тепла. Спочатку по ногам лупили квіти якихось жовтих бур“янів, потім вже дісталося по обличчю гілками ріденького березнячка.
Дорога вперлась у заїзжий двір, де над дахом корчми вився густий дим, що пах свіжою бараниною. Роан бачив, як дівчина піднялась на стременах, вдихаючи густий м“ясний аромат. Вітер розплів наспіх заплетену косу, розтріпав дівоче волосся, заплутуючи в мідних пасмах уламки променів заходу сонця. Майрі прикрила очі і посміхнулась. З насолодою та спрагою. Роан навть відчув заздрість. Він вже давно дивився на світ холодно і з скепсисом, майже не відчуваючи хвилюваннь та радостей. Просто жив.
Корчма манила мандрівників розкритими дверима, хлібним духом та веселим сміхом гостей. Там було навдивовижу чисто, що немало порадувало Роана.
- А кімнати тут є без клопів? - ліниво поцікавився маг у підбігшої до столу розносниці.
За вікном стрімко темнішало, багряні сполохи закату вже плескались біля самого горизонта, роблячи силуети дерев схожими на скрючених в пожежі монстрів. А в корчмі запалювали масляні лампи, і ось вже напливший морок розбавили жовті вогники.
- Вам із супутницею виділять найпросторішу кімнату, - підбігши до столу, повідомив власник корчми.
- Я там буду спати, а не танцювати, - знизав плечима маг,- головне, щоб простирадла були чисті.
І він посміхнувся, спостерігаючи, як щоки Майрі стрімко червоніють. Вона зло глянула на мага, але влаштовувати скандал не стала, тільки набундючилась та відвернулась. Спритна розносниця вженесла до їх столу вечерю з жаркого з м“ясом, хліба та пари склянок с холодною водою.
- Я повинна ділити кімнату з вами? - прошипіла Майрі, коли розносниця відійшла від столу.
- Ні, але витрачати гроші на твій комфорт я не стану, - ліниво промовив Роан і почав вечеряти.
- Я не хочу з вами спати...
- Якщо тебе не влаштує ліжко, то ми пошукаємо зручний килимок під двері, - посміхнувся маг, - можеш хоч зіркою лягти на дошки. Твоє право. Я сьогодні добрий.
Майрі знову замовкла, заходившись штиркати виделкою несчасне жарке, наче замість овочей з м“ясом на тарілці лежав сам Роан. Маг подумав, та вирішив розслабитися, вгамувавши спрагу холодним пивом. Подав знак корчмарю, і вже через пару хвилин отримав на стіл кружку, повну холодного пінного напою.
- Цікаво, що з вами не так? - собі під носа бурмотіла Майрі, - таке люте бажання всіх підім“яти під себе - це не на порожньому місці. Ви імпотент?
Від несподіванки Роан вдавився, пінний напій пішов через ніс, на очі навернулися сльози, дорога сорочка була остаточно зіпсована. Майрі кокетливо хитала ніжкою, від чого браслети на її щиколодці весело позвякували.
- Ти поводишся як бессмертна, - прошипів маг.
- Я поводжуся, як поводжуся, - промовила дівчина, відсуваючи від себе тарілку з їжею, - в мене немає вибору куда їхати. Але  вибір їхати покірною вівцею, або як...
- Побита собака? - продовжив Роан, підкликаючи розносницю.
Витівка дівчиська його навіть повеселила. Йому рідко опиралися, ще рідше грубіянили.
- Нагадую, - вишкірилась дівчина, - шмагання я не боюсь.
 Роан з гуркотом поставив кружку на стіл. Майрі налякано, моргнула, але не заплющила очі. І не сіпнулась. Сиділа, наче замерзла, й свердлила мага своїми зеленющими очиськами. Підсвічені полум“ям свічок, вони більше нагадували два чарівних вогника з болота, які заманювали подорожніх у трясовину. Підеш за таким і все... Пропав.
- Раджу тобі заткнутися та йти спати, - гаркнув маг, - для твого ж блага.
Майрі з гуркотом відсунула стілець та встала на ноги. Роан навіть захопився такою витримкою дівчини, а тому поспішно влив в себе вміст кружки. Дівчина достатньо його розізлила, а в корчмі багато безнивинних відвідувачів. Можливі непередбачувані жертви.
- Приємно вам вдавитися, - мило посміхнувшись, дівчина зробила перед Роаном кніксен.
Розносниця пояснила Майрі дорогу до кімнати, давчина кивнула та пішла до сходів, що вели на другий поверх. Вона йшла плавно, наче пританцьовуючи. Широка юбка з оборкам, погойдувалась на округлих стегнах, складками вимальовуючи обриси струнких ніг. Треба було визнати, склепали дівчину відмінно. Невисока, але пропорційна, наче відлита із порцеляни статуетка. З гривою рудуватого волосся, яке ледь помітно закручувалось у локони. На Майрі озирнулись двоє чоловіків за сусіднім столиком. Чи то пиво було заміцне, чи то день занадто спекотний, але ці погляди Роана розізлили. І перш ніж він схаменувся, з язика злетів їдкий дотеп.
- Йди, мила, відпочинь. А то вночі спати не дам.Роана бісило все. І тракт, і погода, і поодинокі мандрівники, що намагалися поговорити з подорожнім та його попутницею. Але варто було Роану підняти погляд, як балакун починав заїкатися, бліднути і тут же згадував про те, що він поспішає кудись в своїх справах. Шантарро не любив їздити по дорогах, не любив вереску птахів та яскравого світла, шелест світу духів та його розмиті контури подобались магу набагато більше, та й подорож займала там часу в десятки разів менше. Прийшов час повертатися в Гріммо для відновлення сил і для того, щоб почати пошуки відповідей на давно існуючі питання мага.
Роан все ж таки повернувся в будинок герцога, щоб отримати необхідну платню за пророблену роботу. Поїв та поспав, але наранок так і не відчув себе відпочилим. Треба було тікати з цього просмерділого світу людей. І Роан поїхав, вже очікуючи повернення додому, де магія, якою просякло повітрчиться в кров, відновлюючи сили мага. Найскоріше Ровн міг потрапити у Гріммо через Тінь.
Але й тягти із собою егрегора у світ тіней Роан не ризикнув би. Відігнати зграйку „мисливців“ він зможе, але там за гранню, у Майрі вгризеться все населення темного світу. А це вже не жарти. Необхідність трястись в сідлі по виїздженній дорозі бісила. Ще й Майрі причаїлась, лякаючи вдаваною покірністтю. Маг відчував її злий погляд, що вгвинчувався йому між лопаток.
Коли вони полишали будинок герцога, а потім і містечко, Майрі все вертіла головою, розшукуючи когось в натовпі. Роан тільки посміхнувся. Вона чекала тих трьох? Наївна. Вони полишили місто ще у той вечір, маг знав це точно, так як він їх з міста й видворив. А Майрі вражала його своєю впертісттю і вірою в диво. І силою духу... вражаючою для бездушного створіння.
А він же майже злякався, коли йому в обличчя тицьнули уламком скляного графіна. І те як це створіння намагалося втекти, перелізши через паркан. Те як зневажливо воно поводилося з ним... дивувало. Може ж бути таке, що дівчина і правда не знала про своє походження? Могла вона бути жертвою?
- А куди ми їдемо?
Подала голос Майрі.
Вона подавала його і до цього моменту і щоразу з одним і тим самим пианням, яке Роан ігнорував. Він і зараз збирався пропуститице питання повз вуха, не бажаючи повідомляти дівчині, що кінцева точка їх подорожі буде у Гріммо. Люди (а Майрі причисляла себе до них) боялися магічного світу як чуми, і терпіти істерики дорогою додому Роан зовсім не хотів.
- Невже так складно відповісти на моє питання? - не вгамовувалась дівка.
Роан тільки повернув голову, спостерігаючи як Майрі підганяє коня, щоб порівнятись з ним.
- Не складно, - відмахнувся Роан, - просто яке тобі діло? Ти їдеш туди, куди й я.
Маг як раз вивчав карту, намагаючись зрозуміти, куди їхати далі. Світ людей дратував його своєю тьманісттю і одноманітністтю. Схожі дерева та кущі. А сонце неупинно котилося до заходу. Розраховувати час, необхідний для мандрівки, маг так і не навчився.
- Але я маю право знати, куди мене везуть! - торохкотіла Майрі, збиваючи з потрібної думки.
- Ти вважаєш, що це щось змінить? - буркнув Роан, вивчаючи навколишній пейзаж.
Де ця розвилка? Де поворот? Де врешті решт, потрібний пагорб? Все ж таки потрібно було частіше подорожувати через реальний світ, тоді не довелося б так петляти. Ще й Науро не відгукувався на поклик.
- Так ! – буянила Майрі, знову від апатії переходячи в стан бійця. - Змінить! Я буду знати, куди мене везуть, і не почуватимусь порожнім місцем!
Все ж таки її бажання відстоювати свою думку і відвага викликали повагу. А ще веселило те, як вона надувала губи й сопіла, намагаючись здаватися грізною. Роан вирішив, що позлити дівчину буде і весело, і корисно. Покричить, втомиться і відчепиться.
- Ти і правда так вважаєш? - посміхнувся маг.
- Так!
- Ти помиляєшся, - холодно прошепотів віні відвернувся. - Розмову завершено.
Тихе шипіння, наповнене словами не достойними вихованої дівчини, понеслися у відповідь на слова Роана.
- Вам обов“язково бути таким... Таким...
- Яким? - вселився маг.
- Гадом!
- Я попередив тебе, що гад, - знизав плечима маг, - тобі мало моїх слів?
- Я хочу їсти, - злобно промовила дівчина.
Науро відразу ж винирнув із - під ближнього каменя і тицьнув пальцем у дорожній вказівник. Захотілося вдарити гидку тінь ногою по голові. Отже, коли Роан кликав цього доходягу, той мовчав. А мала Майрі попросити їсти - і ось вам, Науро біля її ніг. Сонце вже встигло скотитися до горизонта, але продовжувало пропалювати дірки в маківках мандрівників, визираючи із- за драних хмар. Липка літня духота позбавляла бажання говорити і жити, хотілося лежати у воді і не рухатися. Сорочка прилипла до мокрої спини, не врятувало ні тонке полотно, ні відсутність жилета.
Хотілося крикнути на Майрі та наказати терпіти, але у самого Роана вже боліли плечі та судомило спину. Та й поїсти щось окрім прісного хліба з водою було б непогано. От був би пан Шантарро нащадком мага- практика, то начарував би щось їстівне.... а так лише щось мерве оживити може.
- Кажеш там є їжа? - поточнив Роан, вдивляючись у вказівник.
На поточеній короїдом дерев“яшці було нашкрябано назву села, але Шантарро не вчитувався, вирішивши, що заночують вони там, де буде прохолодно та ситно. Доріжка завихляла між високих трав, потикана поодинокими пучками конюшини, порошниста і тепла. Спочатку по ногам лупили квіти якихось жовтих бур“янів, потім вже дісталося по обличчю гілками ріденького березнячка.
Дорога вперлась у заїзжий двір, де над дахом корчми вився густий дим, що пах свіжою бараниною. Роан бачив, як дівчина піднялась на стременах, вдихаючи густий м“ясний аромат. Вітер розплів наспіх заплетену косу, розтріпав дівоче волосся, заплутуючи в мідних пасмах уламки променів заходу сонця. Майрі прикрила очі і посміхнулась. З насолодою та спрагою. Роан навть відчув заздрість. Він вже давно дивився на світ холодно і з скепсисом, майже не відчуваючи хвилюваннь та радостей. Просто жив.
Корчма манила мандрівників розкритими дверима, хлібним духом та веселим сміхом гостей. Там було навдивовижу чисто, що немало порадувало Роана.
- А кімнати тут є без клопів? - ліниво поцікавився маг у підбігшої до столу розносниці.
За вікном стрімко темнішало, багряні сполохи закату вже плескались біля самого горизонта, роблячи силуети дерев схожими на скрючених в пожежі монстрів. А в корчмі запалювали масляні лампи, і ось вже напливший морок розбавили жовті вогники.
- Вам із супутницею виділять найпросторішу кімнату, - підбігши до столу, повідомив власник корчми.
- Я там буду спати, а не танцювати, - знизав плечима маг,- головне, щоб простирадла були чисті.
І він посміхнувся, спостерігаючи, як щоки Майрі стрімко червоніють. Вона зло глянула на мага, але влаштовувати скандал не стала, тільки набундючилась та відвернулась. Спритна розносниця вженесла до їх столу вечерю з жаркого з м“ясом, хліба та пари склянок с холодною водою.
- Я повинна ділити кімнату з вами? - прошипіла Майрі, коли розносниця відійшла від столу.
- Ні, але витрачати гроші на твій комфорт я не стану, - ліниво промовив Роан і почав вечеряти.
- Я не хочу з вами спати...
- Якщо тебе не влаштує ліжко, то ми пошукаємо зручний килимок під двері, - посміхнувся маг, - можеш хоч зіркою лягти на дошки. Твоє право. Я сьогодні добрий.
Майрі знову замовкла, заходившись штиркати виделкою несчасне жарке, наче замість овочей з м“ясом на тарілці лежав сам Роан. Маг подумав, та вирішив розслабитися, вгамувавши спрагу холодним пивом. Подав знак корчмарю, і вже через пару хвилин отримав на стіл кружку, повну холодного пінного напою.
- Цікаво, що з вами не так? - собі під носа бурмотіла Майрі, - таке люте бажання всіх підім“яти під себе - це не на порожньому місці. Ви імпотент?
Від несподіванки Роан вдавився, пінний напій пішов через ніс, на очі навернулися сльози, дорога сорочка була остаточно зіпсована. Майрі кокетливо хитала ніжкою, від чого браслети на її щиколодці весело позвякували.
- Ти поводишся як бессмертна, - прошипів маг.
- Я поводжуся, як поводжуся, - промовила дівчина, відсуваючи від себе тарілку з їжею, - в мене немає вибору куда їхати. Але  вибір їхати покірною вівцею, або як...
- Побита собака? - продовжив Роан, підкликаючи розносницю.
Витівка дівчиська його навіть повеселила. Йому рідко опиралися, ще рідше грубіянили.
- Нагадую, - вишкірилась дівчина, - шмагання я не боюсь.
 Роан з гуркотом поставив кружку на стіл. Майрі налякано, моргнула, але не заплющила очі. І не сіпнулась. Сиділа, наче замерзла, й свердлила мага своїми зеленющими очиськами. Підсвічені полум“ям свічок, вони більше нагадували два чарівних вогника з болота, які заманювали подорожніх у трясовину. Підеш за таким і все... Пропав.
- Раджу тобі заткнутися та йти спати, - гаркнув маг, - для твого ж блага.
Майрі з гуркотом відсунула стілець та встала на ноги. Роан навіть захопився такою витримкою дівчини, а тому поспішно влив в себе вміст кружки. Дівчина достатньо його розізлила, а в корчмі багато безнивинних відвідувачів. Можливі непередбачувані жертви.
- Приємно вам вдавитися, - мило посміхнувшись, дівчина зробила перед Роаном кніксен.
Розносниця пояснила Майрі дорогу до кімнати, давчина кивнула та пішла до сходів, що вели на другий поверх. Вона йшла плавно, наче пританцьовуючи. Широка юбка з оборкам, погойдувалась на округлих стегнах, складками вимальовуючи обриси струнких ніг. Треба було визнати, склепали дівчину відмінно. Невисока, але пропорційна, наче відлита із порцеляни статуетка. З гривою рудуватого волосся, яке ледь помітно закручувалось у локони. На Майрі озирнулись двоє чоловіків за сусіднім столиком. Чи то пиво було заміцне, чи то день занадто спекотний, але ці погляди Роана розізлили. І перш ніж він схаменувся, з язика злетів їдкий дотеп.
- Йди, мила, відпочинь. А то вночі спати не дам.