Частина 2

– Ви не переплутали адресу? – Фхаса хмурився, розглядаючи пергамент із гербовою печаткою.
Мене теж ця думка відвідала, коли до зарослого бур’янами дворика увійшов посильний у дорогій лівреї. Він шукав вуличних акторів, які виступали минулого вечора на площі. І повідомив, що:
- Герцог бажає бачити вашу виставу на своєму святі, - повторив хлопець, гидливо косячись на Гарро.
Гарро був весь у піску, трісках і ще вимазанний в чомусь, підозріло схожому на коров’ячий коржик. Лука лише хитро посміхався, потираючи плече. Гарро ніколи не бив його по обличчю, намагаючись не зашкодити «робочому органу» актора. Фхаса простягнув сувій мені. Так і є. На дорогому гербовому папері гарним,  почерком було виведено запрошення. Нас. У замок. Ми ще раз переглянулись. З глузду з’їхати…
– Це ж… Це! - зайшовся від захоплення Лука, - не дарма вчора голуб на мене! Ось як!
- Так, щодо голубів, - насупився Гарро, - який гонорар?
Його ніколи не залишає чуття. Гарро завжди тримав носа за вітром, і якщо ми з Лукою обличчя трупи, а Фхаса її кулаки, то Гарро давно носив орден «мозку» трупи. Лакей кілька разів моргнув, мабуть дивуючись такому питанню. Він чекав, що ми з почуття прекрасного стрибатимемо перед сильними світу цього? Серйозно?
– Сто монет золотом, – процідив хлопець, – якщо герцог буде задоволений.
І пішов, гордо задерши ніс, ніби сам був званням не нижче за барона. А ми вражено застигли на витоптаному п’ятачку, посипаному трісками. Поки наша бабуся радісно скликала курей на обід. Якось надто нам щастить. Чекай біди.
До вечора ми займалися приготуванням. Потрібно було залатати дірки у концертному вбранні, налагодити роботу інструментів. Гарро відпрацьовував фокуси з картами, перевіряв роботу підйомного механізму на фіранці візка. Лука зник кудись.
- Мені здається, лівий край бовтається, - прокряхтіла я, відмотуючи мотузку на карнизі.
- Тут все бовтається, - пробурчав Гарро, пораючись з кріпленнями, - але ось заробимо грошенят і оновимо майно.
Я кивала, затягуючи вузол на мотузці. Мені подобалося щось робити, шити, лагодити. Вбивати цвяхи та працювати пилкою виявилося не так і складно і навіть кумедно. Мені весь час хотіося навести лад довкола. Особливо мене дратували діряві та надщерблені речі. А якщо десь була тріщина... тріщини нервували мене особливо гостро.
Хлопців захоплювала моя навченість. Я менше ніж за місяць навчилася танцям із обручами, а акробатичним номерам за тиждень. З обручами мені заважав страх вогню. Я й сама дивувалась своїм здібностям. Можна було подумати, що я народилася десь в цирку, але те, що я зі знатного роду я пам“ятала особливо гостро. Та й дядечко весь час мені про це казав, наче нагадував. Він любив казати, що я його надія... і не тільки його.
За розмовою ми вже встигли з Гарро вдосконалити роботу відкидних сходів і полагодили ящик для фокусів.
- Щодо виступу, - я прикусила губу, намагаючись сформулювати свої страхи.
- Боїшся, чи що? То ти можеш не виступати. - стурбованно промовив карлик.
Я заперечливо похитала головою. Якщо слуги герцога змогли дізнатися адресу нашого проживання, то їм не важко запам’ятати, скільки акторів у трупі та хто вони. А моя відсутність може вилізти боком усім, якщо герцог образиться. А люди на вершині влади мають властивість бути мстивими, злопам’ятними та підлими.
- Я народилася далеко звідси і навряд чи серед знаті зустріну тих, хто знав дядька, - знизала я плечима.
- Ти ж казала, що не виходила на прийоми до нападу.
– Ні. Але ж ти знаєш, я багато не пам’ятаю.
То була правда. Прийшовши до тями вже в возі, вся побита і зламана, я пам’ятала тільки своє ім’я і те, що я дивом уціліла після стрибка з вікна вежі. Своє минуле я пам’ятала невиразно і уривками. Але знання, що мені треба остерігатись і бути обережною, щоб не зустріти „не тих людей“ вкарбувалося в мозку особливо чітко. Як виглядатимуть „не ті люди“ я не знала, але чомусь була впевненна, що якщо зустріну їх, то зрозумію. Фхаса сказав, що це все наслідок падіння. Та пережитого жаху.
- Можу викроїти тобі маску, - подумавши, заявив карлик, - і під образ буде. Ефектно та загадково. Вогні, ти в червоній сукні і мереживна маска на обличчі. А?
- Ти ж сказав, що все мереживо пішло в роботу.
– Подумаєш! У Луки відсічемо з манжети. У нього й так ціле жабо на грудях. Досить з нього.
Ось так і живемо. Відпорюємо рукави та латаємо штани. Я з усмішкою спостерігала, як Гарро біжить в будинок, з злодійкуватим виглядом підморгує і зникає за дверима.

***

 Маєток був величезним. За залізними воротами розкинувся парк з величезним фонтаном, що наслідував гірський водоспад. Усюди біліли мармуром скульптури відважних воїнів і прекрасних лісових красунь серед птахів і звірят. З одягу на статуях частіше зустрічалися листочки і квіточки, іноді жінки прикривали сороміцькі місця волоссям. Парк був прикрашений сотнями вогників, які ми спочатку сприйняли за свічки. Але ні. Це були чарівні вогні, що переливались усіма кольорами веселки. Послуги магів коштували дуже дорого, і мені навіть страшно уявити, скільки з міської скарбниці пішло грошей на створення цієї пишності. Тут були й звичайні смолоскипи, що освітлювали дорогу. Грала музика десь у чагарниках білого бузку.
Сам будинок герцога стирчав із буйної південної зелені як гірський шпиль. Білий камінь, кручені колони, величезні вікна. Там, де майже весь час спека, складно будувати інакше. З дому долинали звуки веселощів і брязкіт келихів. Наш віз заїхав із заднього двору, але це не завадило помітити всю красу цього місця.
- Не хило так герцог у права вступає, - озирнувшись, шепнув Лука, - у нього що, є осел, що срере золотом?
Я тільки несхвально глянула на хлопця, але штовхати не стала. Грубість друга натура Луки, він говорить про те, що думає, і рідко вміє висловити це без використання сороміцьких слів. А я вже досить помоталася по шинках і нічліжках, щоб не непритомніти від слова «лайно». Я вже давно не та дівчина, якій судилося блищати на балах у парчі та шовках.
- Можете переодягнутися тут, - заявив нам лакей, який проводжав стежкою на задньому дворі.
Він байдуже мазнув поглядом по моєму скромному вбранню, але спробував заглянути в складки капюшона на плащі, який приховував обличчя. Я тільки обернулася, роблячи свої риси ще менш помітними в тіні. Я знаю ставлення до таких, як я. Не будеш кожному пояснювати, що я не продажна дівка, і хлопці пильно стежать за тим, щоб п’яні гості шинків не тягнули до мене свої руки.
- Отже, Зірко моя, - потираючи руки, заявив Гарро, - давай нарядимо тебе і почнемо репетицію.
Фхаса підхопив смолоскипи і пішов туди, де ми мали виступати, шукаючи слуг, щоб закріпити живий вогонь. Лука перевіряв обручі, обмотував їх новою тканиною, просоченою спеціальним розчином. Гарро чаклував із моєю зачіскою. Останнім штрихом стала маска, яку він простягнув мені. Все було звичним і відпрацьованим. Фхаса та Лука жонглювали. Гарро показував прості фокуси. Настав час виходити мені.
Босі ноги гріли плити невеликого майданчика, розташованого перед будинком герцога. Гості вже розташувалися на терасі та балконі. Барабан відбивав ритм, вторячи передзвону монет моєму у волоссі і браслетів, що прикрашали щиколотки. Тяжкі складки спідниці вдаряли по ногах, злітаючи в повітря у фігурах танцю. Все зазвичай. Все звично до болю. Тільки коли я підняла погляд на балкон, ноги збилися з ритму, а розжарений метал обруча обпік стегно. Серце билося десь у горлі, варто було зловити на собі важкий погляд темних, як ніч очей.
Хазяїн бездонних чорних очей сидів на височині, поруч із герцогом, відкинувшись на високу спинку крісла. Чорне волосся було зібране в хвіст на потилиці, і тільки одне пасмо звисало біля скроні, кидаючи на щоку тінь, схожу на шрам. Він дивився на мій танець байдуже, навіть ліниво, але це лякало навіть більше відкритого інтересу.
Тому що чоловік, який сидів поруч із герцогом, був не людиною. Маг темного культу, емблема якого була золотом вишита на сорочці чоловіка. Мій страх важко було пояснити, але він тільки наростав з кожним зітханням. Чорнокнижник. Маг-боєць. Вони були найсильнішими з тих, хто приходив у світ людей з далекого Гріммо. Вони підкоряли собі душі мертвих і вбивали темних тварин. Їх боялися, але без них важко було уявити життя у світі, де раз у раз зустрічалися істоти, жадібні до людської плоті.
Але більш за все мене лякали очі мага. Чорні, бездонні. Щось в них здавалося мені до болю знайомим. Ця манера дивитися зверхньо, трохи з огидою. Я не знала цього чоловіка, але підсвідомо він лякав мене і викликав нестримне бажання втекти.