РОЗДІЛ 1. НОВЕНЬКА

Але хто пише сценарії наших життів?

Доля чи випадковість?

Я хочу вірити, що останнє!

Стівен Кінг «Відродження»

…Він біжить, за ним хтось женеться. Де це він? Навкруги ніби якесь підземелля, хлопець проскакує з одного ходу в інший, світла практично немає, щоб розгледіти що ж відбувається, але ясно чути, як щось чи хтось з усяким наступним кроком стає все ближче. Чути моторошне дихання, яке скидається чи то на передсмертний стогін, чи то на дитячий плач – він з кожною хвилиною міняється. Нарешті парубок уже не може бігти – усі сили вичерпано, він зупиняється та поволі розвертається в напрямку невідомої істоти, хоч очі вже давно звикли до темряви, але він нічого не бачить, ясно одне - створіння також зупинилося десь за декілька метрів, воно стоїть та дивиться на нього. Юнак це розуміє. Раптом хлопцеві стає все-одно, страх десь зникає, виходу ж немає. Тому він просто розправляє плечі та гордо йде у напрямку, звідки тільки що прибіг. Пройшовши метрів десять він чує, як тихенько та поволі за ним хтось скрадається. Це стає нестерпним, він вже немає сил та його нерви не витримують. «Хто ти? Що тобі від мене потрібно? Де я?» - з відчаю кричить парубок. Тут чути якийсь незрозумілий шурхіт праворуч від хлопця, він повертає голову та завмирає, адже за декілька сантиметрів від нього щось стоїть - це не людина і не тварина, а щось інше, він відчуває, як смердить з пащеки цієї істоти, наче смердить м’ясо, яке довго стояло та вже давно десять разів протухло на сонці. Він знає, що якщо простягне руку, то торкнеться до шкіри цього жахливого створіння. І тут він чує, як сморід, який і так був нестерпним, посилюється, а потім підземелля стрясає неймовірної сили рик, хлопець хоче закричати, але не може, його голосові зв’язки не слухаються, вони відмовили. Він відчуває, як якась величезна рука з довжелезними пазурами охоплює його горло і поволі починає здавлювати. Він задихається і..

6 березня 2017 року.

Костя прокидається, і ще досі відчуває у себе на горлі чужу руку. Шия неймовірно болить. Хлопець ще декілька хвилин ошелешено оглядається, намагається зрозуміти, де він. І нарешті, все поволі починає ставати на свої місця – він у власній кімнаті, а розбудив його будильник, який парубок навів ще звечора, бо вирішив від сьогодні почати займатися спортом зранку на центральному стадіоні. «Це тільки сон – промовляє хлопець сам до себе, - тільки сон. Але, блін, який реалістичний».

«Єдиний плюс кошмару – це те, що спати я зовсім не хочу, - виникає думка у голові у Кості, - а то, не дай Боже, буду знати продовження. Хоча яке там продовження – гаплик би мені тоді настав». Ось так сперечаючись з самим собою, парубок почав збиратися на стадіон. Він уже давно хотів почати бігати зранку, але як завжди знаходилися якісь проблеми чи просто йому було лінь. Хлопець давав собі обіцянки, які не завжди виконував. Як буває, мабуть, у кожної людини поставлена задача – з понеділка почну займатися спортом, завтра не їстиму після 20, з наступного місяця лягатиму спати не пізніше 23. Багато хто ставить собі такі цілі, але так їх ніколи і не виконує, адже набагато краще зранку повалятися в ліжечку, або так хочеться чогось смачненького ось якраз тільки, як продзвенить 8 вечора, ну і безумовно, хто в наш час з молоді лягає спати раніше одинадцятої, а не сидить пів ночі в різноманітних соціальних мережах? Зараз не говориться про армію, де людей заставляють, та і зморюються вони за день, так, що і самі раді лягти поспати. Так ось, Костянтин також не був винятком, йому, як і усім, було важко змусити себе зайнятися корисною справою, але сьогодні так сталося, що він проснувся вдосвіта, то значить парубкові усі козирі в руки і якраз час починати бігати. Не подумайте, хлопець не був якимось товстунчиком, чи  задохликом. Він ходив на футбольну та тенісну секції, ще в школі, та й тепер в академії виступав за легкоатлетичну команду, бігаючи короткі дистанції та стрибаючи з місця на різноманітних районних та місцевих змаганнях. Просто йому завжди хотілося систематизувати та покращити свої фізичні дані і це він пов’язував безумовно, з ранковою зарядкою та пробіжкою.

До речі, Костя був на вигляд середньо статичним хлопцем, яких дуже багато в кожному місті, мав зріст 1,73 м, спортивну статуру, чорне волосся, карі очі, та великий ніс з горбинкою, за що його колись у школі обзивали. Але це було колись, зараз в академії він мав багато друзів, адже був веселим та товариським хлопцем, любив брати участь у різних розіграшах, а також вчився на відмінно, що притягувало до нього усіх охочих посписувати.

Отож, хлопець зібрався: надягнув свої улюблені порепані в багатьох місцях кеди. Усі знайомі, котрі їх бачили, говорили, що ці кеди давно потрібно викинути, але Костя на них не зважав. Він любив усі свої речі і тому вирішив, що поки вони тримаються, значить він буде бігати та займатися спортом у них. З самого малечку мати навчала його, що потрібно любити усе своє (чи то кеди, чи домівка чи країна) тому він шанував усі речі. До того ж, скільки красивих голів забив парубок у цьому взутті, а так як спортсмени часто вірять у те, що та чи інша екіпіровка допомагає їм, так само і Костя вірив, що грає аж так добре завдяки кедам.  

Костя обожнював стадіон. Парубок жив всього за декілька хвилин від нього, тому з самого малечку бігав на ньому футбол, час від часу займався там, також на ньому  відбувалося більшість районних змагань, чи футбольних матчів місцевої команди, які хлопець старався не пропускати.