3. Уля

Уля вже декілька років не співала в церковному хорі. 
     Одного разу, проходячи повз храм, вона зустрілася з тіткою Ганею, сусідкою та місцевою знахаркою. Уля зверталася до неї завжди, коли хтось в родині занедужав чи просто за порадою. Бабця частенько просила її допомогти зі збором і сушінням лікарських трав, розказувала, яка чим допомагає. 
 

- Доброго дня, тітко Ганно!
- Доброго здоров’я, дитино. Хай Бог помагає. Як зможеш, прийди до мене, дочко, завтра пообіді. Допоможеш звіробій зібрати. Якраз день хороший на таку справу.
- Добре, - відсторонено погодилася Уля.
- Ой, дитино, давай- но присядемо на лавці. Бачу турбує тебе щось.
 

Уля присіла на край, серце було важке і зустріч з тіткою та ще й біля церкви видалося їй проведінням.   
- Знаю, я, мабуть, чого тужиш. Бачу більше за інших.  Знай  кожному своє. Чужого не займай. Сама намучишся. Піди до церкви  помолися. І на співи церковні йди, долю дітям у Бога проси.
- Я,- тихо почала Уля, - полюбила. Вся в тій любові хожу. Кругом його бачу. І він, серцем чую, мій. Нічого мені не мило.
- Ти знаєш, я правду кажу, ти люба мені, як доня рідна. Помагаєш завжди. То й послухай, мене, ніби матір тобі каже. 
- Я довгий вік живу, Богу дякую, і бачу, що ми, всім людом, кару носимо. Біди, що маємо, самі на себе поклали. Я голод бачила, війну, знаю  на що люде здатні… Бог так просто не карає. Колись, видно, ми всім миром згрішили сильно. За що і розплачуємося.  Та  ще додаємо,  примножуємо біду діями своїми. Ти, дочко, вийшла за старшого, а кров молода грає…Любов для дівки розкіш, тому пісень в народі журливих багато. Бо не всі її мають. От і шукають, з долею граючи. Ти гріх береш на себе перед шлюбним чоловіком, дітьми, тим паче  дочку  маєш. Любові тої мало буде, а втрат багато. Бо з обману діла не буде. Знай, за любий гріх треба розплатитися. Як не ти, то діти твої будуть його нести. 
Ой, йой і як же тобі помогти?
    

       Наступного дня і у всі інші дні Уля до баби Гані більше не заходила...
       Все вона знала та розуміла. Але вдіяти з собою нічого не могла. І трави такої не знала, щоб все забути.
        А тут він ще й приходив серед білого дня, щось для жінки просив, бо спить погано.
- Йди, будь ласка, нічого не проси. Нічого й не дам тобі. Грішні ми. Біду накличемо.
 Так він і пішов. То була їхня остання зустріч.

......В селі не лише Уля розбиралася в травах. Її сусідка, тітка Галина знала їх ще краще. В той день, чоловік заходив і до неї....